... I CAN'T GET IT OUT OF MY HEAD. AFTER SEVEN YEARS. EVERY DAY IT HURTS. SOMETIMES I WAKE UP AND I DON'T KNOW WHERE I AM. I DON'T TALK TO ANYBODY. SOMETIMES A DAY... SOMETIMES A WEEK. I CAN'T PUT IT OUT OF MY MIND... Для мене саме "Перша Кров" є новорічною стрічкою. Автор книги, Дейвід Морел, не служив та не воював, але те, що він передав через слова та дії головного героя - це щось настільки влучне, болюче та жахливе, що я на 100% впевнений, консультанти у нього були справжніми ветеранами війни... До чого я все це пишу і чому згадую: якщо країна не почне працювати з ветеранами, не створить можливості для реабілітації хлопців та дівчат після фронту, це буде катастрофа. Мені надзвичайно прикро, що у владі та при владі немає людей які б мали подібний досвід. Абсолютна відірваність від реальності та неспроможність можновладців вирішувати проблеми можуть і призведуть до трагедій... Передивіться фільм "Рембо. Перша Кров", та спробуйте зрозуміти, про що я, якщо не розумієте. Це важливо. Держава повинна взяти на себе відповідальність за тих, хто врятував її в найстрашніший та найважчий час.

Зробіть будь ласка репост, якщо згодні. Американський піхотинець