game of stories

​Два роки тому вийшов фільм Крістофера Нолана «Оппенгеймер».Нагадую про чотири елементи побудови історії, які використав Нолан, щоб зробити, мабуть, свій найуспішніший фільм станом на зараз.Світ ОппенгеймераРоберт Оппенгеймер отримує супер важливе завдання — створити атомну бомбу. І саме про це ми дивимось історію.Не дивлячись на те, що в той самий час у світі відбуваються карколомні події (Друга світова війна), нам цього взагалі не показують. Ми лише щось чуємо через головного героя. Наприклад, як йому показують газету із заголовком, що Гітлер атакував Польщу.Вся історія побудована на винаході бомби і політичних наслідках цієї події.Просто про складнеСтворити атомну бомбу — складно. М’яко кажучи.Я, на жаль, взагалі не розуміюсь на фізиці, однак фільм дивився із задоволенням, на одному диханні, всі три години. Навіть, коли про фізику говорили. Навіть, коли абсолютно нічого не розумів.І я навіть не намагався зрозуміти ці фізичні процеси, однак все одно було цікаво. При тому люди, які намагались це зробити, змогли зрозуміти основну теорію створення бомби, бо Нолан пояснив цю складну штуку максимально просто.Мотивація ОппенгеймераМотивація головного героя — завжди важливий момент хорошої історії. Якою ж була мотивація Оппенгеймера створити атомну бомбу? Тут допомагає його цитата: «Я не знаю, чи можна довірити цю справу нам, але точно знаю, що не можна довірити її нацистам».І саме це мотивує його йти в цю Подорож героя, створити бомбу — зробити це раніше за науковців Гітлера.Мотивація Оппенгеймера починає змінюватися, коли нацисти капітулювали. Ми вже спостерігаємо, як у нього стає більш сумнівів щодо того чи варто використовувати її проти Японії.Після війни — його мотивація стає іншою й він ще більше переживає й намагається зробити так, щоби світ контролював цю надпотужну зброю.Ця подорож мотивацією Оппенгеймера — ще один важливий елемент, який робить історію Нолана незабутньою.Такий підхід варто використовувати для створення власних історій — робити так, щоб мотивація героя змінювалась протягом оповідання.Напружено про відомеМи з самого початку знаємо, що Оппенгеймер з командою зможе створити атомну бомбу. А також знаємо, що її використають проти двох японських міст.Однак в момент, наприклад, випробування бомби — напруга та інтрига на найвищому рівні. Ми знаємо, що буде, але хвилюємось і не відводимо очей від подій на екрані. Як? Через маленькі історії героїв. Хоч ми і знаємо, персонажі цього не знають. Тому Нолан передає цю напругу через них і їхній погляд на події.❄️Придбати онлайн-лекцію про сторітелінг у серіалі «Гра престолів»: https://secure.wayforpay.com/payment/storytellinggot📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Росомаха не просто один з персонажів «Людей Ікс», це один із культових супергероїв Marvel. Він крутий, дуже крутий, реально крутий чувак. Він знищує поганців, курить сигари, має металеві кігті. Росомаха хоч і супергерой, але має трохи образ поганця, не дарма ж курить сигари та п’є віскі. Але навіть ось такий максимально маскулінний персонаж має свої страхи. Росомаха боїться літати. Навіть на звичайному літаку. Насправді це поширена фобія. Таким чином режисер фільмів про Людей Ікс Браян Сінґер вирішив зробити персонажа більш привабливим. Багато людей можуть подивитися на це і сказати: «о, вау, я такий самий як Росомаха!». Адже аерофобів все ж таки знайдеться набагато більше, ніж людей, які мають металеві кігті. Якщо ви створюєте персонажа для своєї історії і бачите, що він виходить ідеальним і непереможним — подумайте про його страхи. Поставте питання: чого найбільше боїться мій персонаж? Таким чином ви створите більш привабливого персонажа, з яким читачі/глядачі зможуть себе асоціювати.❄️Придбати онлайн-лекцію про сторітелінг у серіалі «Гра престолів»: https://secure.wayforpay.com/payment/storytellinggot📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Яку довжину повинна мати гарна історія?Останні кілька років все частіше лунають заклики про скорочування. На різних курсах, в блогах, статтях — вам будуть радити перечитувати тексти й скорочувати, скорочувати, скорочувати.А тепер згадайте легендарну історію Ернеста Гемінґвея про дитячі черевики, яка вже стала мемом. А ось вам ще цитата Марка Твена: «Якби в мене було більше часу, я б написав коротшого листа».Тобто чим менше, тим краще? Звісно, ні.Український письменник Макс Кідрук на початку року видав книгу «Колонія» на тисячу сторінок, і це лише перша книга циклу. Вона вже має тираж у кілька десятків тисяч екземплярів, сам письменник у турі країною збирає купу людей на презентаціях.Найкраща (на мою суб’єктивну думку) книга Стівена Кінґа — «Воно». Величезна історія на 1300+ сторінок.Фільм Квентіна Тарантіно «Одного разу в Голлівуді» триває майже три години й пролітає на одному диханні.Таких прикладів величезна кількість. Водночас ви можете не дочитати книжку на 100 сторінок або не додивитися 40 хвилин серії серіалу, бо вам просто нудно.Історія повинна бути цікавою, а не короткою чи довгою. Якщо щоб її розповісти цікаво треба більше часу — значить, треба його додавати. Тут можна згадати яскравий приклад — останній сезон «Гри престолів». Майже ідеального серіалу, який обожнювали всі, однак багато людей розчарувалися в фіналі. Через те, що події сезону надто стрімко розвивалися, бо шоуранери захотіли швидко розповісти кінець цієї історії.Якщо ж історія має багато зайвих деталей, персонажів, подій, які жодним чином ні на що не впливають — її треба скорочувати.І ось тут я згадував класний приклад того, як редактор порадив скоротити чорновий варіант книжки у два рази. Натомість автор її просто переписав, і навіть зробив більшою, однак отримав контракт на публікацію та світове визнання.Довжина історії не впливає на її якість. Хороша історія завжди триває стільки, скільки треба.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

«Я почав писати «Життя хлопця» без жодного плану, але з купою ідей. І раптом це полотно ожило. І не просто ожило — воно заграло якоюсь дикою силою, якої я майже ніколи не відчував у своїй роботі раніше. Я буквально летів під час письма».Це слова Роберта Маккемонна до одного з перевидань його культової книги «Життя хлопця», яка нещодавно вийшла українською у видавництві «Жорж».І це схоже на те, як читається книга. Я підходив до неї без якихось особливих очікувань, але з кожною сторінкою захоплення лише збільшувалось. При тому, що хоч тут і є основна сюжетна інтрига (хто скоїв вбивство?), сама історія дійсно виглядає як буквально життя хлопця. Корі грає з друзями, ходить в школу, не любить вчительку, грає з собакою, живе своє життя, і з ним трапляються різні пригоди. Без проблем можна робити серіальну екранізацію й розтягнути шоу на кілька сезонів. Цей текст можна назвати tour de force сторітелінгу. З французької це буквально перекладається як демонстрація сили. В літературі це досягнення майстерності й уяви, коли автор демонструє повний контроль над усіма аспектами оповіді — стилем, структурою, ритмом, тоном, персонажами і темами. Як це проявляється в «Житті хлопця»? Це багатошарова (тут відсилка до промови Шрека, в якій він пояснює Віслюку, хто такі оґри) історія, яка при цьому не втрачає цілісності оповіді. Це і детектив, і горор, і магічний реалізм, і соціальна драма, і глибока особиста історія дорослішання. А кожна глава майже окреме оповідання, але врешті-решт усе сплітається в одне полотно дитинства.Те саме стосується і тем роману. Життя й смерть, втрати, расизм, віра, страх та надія — усі вони не декларуються напряму, а проявляються у звичайних сценах: розмові з батьком, поїздці на велосипеді, страху темряви тощо. Роберт Маккемонн створив повноцінний світ і показав майстер-клас зі сторітелінгу, тому якщо ще не читали «Життя хлопця» — обов’язково зробіть це. Отримаєте приблизно 13 годин насолоди.in book we trust

​Для історії важливо мати початок, середину та кінець. Це полегшує її розуміння. Один із найважливіших елементів історії — експозиція. Вона дозволяє познайомитися з персонажами та середовищем, що може надати контекст для кращого розуміння історії. Наприклад, у першій частині «Матриці» потрібне пряме пояснення концепції цього світу. Однак Морфей каже Нео: «Неможливо розповісти, що таке Матриця. Ти повинен побачити це сам».Потім Морфей проводить Нео динамічну екскурсію Матрицею. Встановлюючи правила Матриці як надто складні, щоб розповісти їх лише через діалог, фільм має пояснити це візуально.Фраза «Неможливо розповісти, що таке Матриця» безпосередньо використовує правило «показуй, не говори». А ось, наприклад, у фільмі Едґара Райта «Зомбі на ім'я Шон» головні герої сідають перед телевізором, де ведучий новин розповідає про ситуацію із зомбі. По телевізору кажуть — як їх вбивати, що є важливим для розуміння будь-якої історії про зомбі. До того ж ця експозиція добре працює, адже вона дуже зручно вписується в контекст. Головні персонажі Шон і Ед — ледарі, тому очевидно, що вони звернуться до телевізора в такій небезпечній ситуації.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Період з 1970 по 1988 рік часто називають «Темним століттям» Діснея.Тоді роботи студії часто критикували, а також вони провалювалися в прокаті. Наприкінці 1980-х років консультант зі сторітелінгу Крістофер Воґлер (так, той самий, що згодом написав «Подорож письменника») зробив 7-сторінковий ґайд, який допоміг почати відродження Діснея.У 1978 році Воґлер навчався й став фанатом роботи міфолога Джозефа Кемпбелла «Тисячоликий герой». Тоді ж вийшов перший фільм зі всесвіту «Зоряних війн». Воґлер подивився його в кінотеатрі й був впевнений, що стрічка втілює ідеї Кембпелла у життя.Воґлер переклав складні ідеї Кемпбелла для своєї курсової роботи, яка визначила, як Джордж Лукас використовував міфічні елементи в «Зоряних війнах». Згодом Воґлер почав працювати консультантом з історій в Дісней. І адаптував свою курсову для 7-сторінкового ґайда, у якому окреслив «дванадцять етапів подорожі героя».Ось вони:1. Звичайний Світ2. Заклик до Пригод3. Відмова від Заклику4. Зустріч із Наставником5. Подолання Першого Порога6. Випробування, Союзники, Вороги7. Наближення до Найпотаємнішої Печери8. Головне випробування9. Нагорода10. Дорога назад11. Відродження12. Повернення з ЕліксиромҐайд Воґлера прочитав генеральний директор студії Джеффрі Каценберґ. Він наказав всім у компанії також прочитати його, а Крістофера Воґлера відправив працювати з анімаційною командою над «Королем джунглів» — мультфільмом, що пізніше матиме назву «Король Лев».Під час підготовчої роботи команда зробила розкадрування для «Короля Лева» з дванадцятьма етапами подорожі героя, чітко позначеними як вказівники.Використовуючи цю 12-крокову модель як дорожню карту, «Король Лев» вийшов у 1994 році та став найуспішнішим анімаційним фільмом, а на деякий час і найприбутковішим фільмом в історії.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Як писати зі стилем?У 1985 році вийшов текст Курта Воннеґута з його порадами щодо написання історій. Ось кілька з них:1. Знайдіть те, що вас цікавитьЯ не можу писати, коли мені байдужа тема. Неважливо, які прийоми чи техніки я використовую. Просто стає нудно.Існує просте рішення: пишіть про те, що вас хвилює.2. Пишіть простоЯкщо 12-річна дитина не може зрозуміти, що відбувається, ваш текст, швидше за все, потребує редагування.3. Майте сміливість різатиТут варто згадати цитату Стівена Кінґа:«Вбивайте своїх коханих. Навіть якщо це розірве серце вашого егоцентричного маленького писаки, вбийте своїх коханих».Тому якщо я не впевнений щодо того, чи потрібно щось вирізати, я вирізаю це.4. Звучіть собою«Уся художня література має бути настільки чесною, наскільки це можливо», — каже Ніл Ґейман.Ваш вік, звідки ви, як ви думаєте — все це робить ваші тексти більш автентичними та чесними.5. Говоріть те, що ви хочете сказатиБоріться з бажанням бути розумним. Пишіть так, щоб аудиторія розуміла, що ви маєте на увазі.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Мета сюжету — випробувати, зламати і переломити неідеального персонажа. Він або ж змінюється в подієвій історії, стає кращою людиною, визнаючи і виправляючи свої недоліки, або ні.«Якщо наша мета вибудувати цікаву драматичну історію про недоліки персонажа, то це має бути оповідь, що заторкує глибинні пласти. Нам слід знайти якийсь особливий недолік: такий, навколо якого персонаж сформує ядро своєї особистості. І такий, що може завдати серйозної шкоди самому герою», — пише Вілл Сторр у своїй книзі «Наука сторітелінгу».Автор також наводить приклад власного інтерв’ю з професором психології Джонатаном Гайдтом. Ось що той сказав: «Пильнуйте за священними речами. З’ясуйте, що для людей має сакральне значення, і ви одразу ж побачите, як буйним цвітом квітне ірраціональність».Саме буйний цвіт ірраціональності й варто шукати в персонажах. А для цього треба спершу зрозуміти, що для них має сакральну цінність. Адже це і визначає, хто ми такі насправді.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Єдиний автор, який отримував двічі поспіль престижні премії з наукової фантастики (Г’юґо та Неб’юла) — це Орсон Скотт Кард. Він отримав їх за перші романи з циклу «Ендер Віггін» — «Гра Ендера» та «Голос тих, кого немає».Коли Кард вперше надіслав «Гру Ендера» видавництву, йому прийшла відмова у публікації. Редактор дав йому дві поради:1. Змінити назву на «Професійний солдат».2. Скоротити роман у два рази.Письменник зневажав запропоновану назву: «У мене не було б кар’єри, якби я почав сагу з назви «Професійний солдат», — розповідав він згодом.Але до другої поради все ж прислухався. Однак по-своєму. Кард зрозумів, що: сказавши, що історію потрібно скоротити навпіл, редактор насправді мав на увазі ось що: «Мені вона відчувається надто довгою».Тож Кард запитав себе, чому моя історія відчувається для нього занадто довгою? Тоді автор перечитав чернетку й піймав себе на тому, що він пропускає батальні сцени. «Я вирізав одну битву, потім ще одну скоротив», — каже Орсон.Далі письменник помітив кілька місць у романі, про які він хотів написати ще детальніше. У підсумку оновлений рукопис був на кілька сторінок довшим за попередній, який йому сказали скоротити вдвічі:«Я не нагадав редактору про це. Просто сказав, що розв'язав проблеми, про які він мені повідомив і попросив залишити назву «Гра Ендера». І став чекати на його відповідь».Редактор запропонував контракт на публікацію роману.Мораль тут проста: редактори, друзі, аудиторія можуть сказати вам, що болить у вашій історії, однак вони можуть не знати джерело болю. Наприклад, якщо ви приходите до лікаря й кажете, що у вас болить м’яз, хороший спеціаліст не буде слухати лише вас і відразу лікувати м’яз. Він знайде джерело болю, адже цей біль може бути симптомом вірусу й вам варто здати аналіз крові, щоб розібратися з цим.Так само коли вам кажуть, що історія надто довга, проблема може бути не в її обсягу. Вона насправді просто нудна.Так і говорить Орсон Скотт Кард: «Коли вам радять зробити історію коротшою, насправді мається на увазі зробити її цікавішою й тоді вона відчуватиметься коротшою».📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories

​Роберт Маккі, мабуть, найвідоміший теоретик мистецтва написання сценаріїв. Коли він лише починав кар’єру й переїхав до Лос-Анджелеса, то працював у компаніях, де аналізував сценарії, які їм надходили.Згодом у нього склалась універсальна рецензія з відмовою кандидатам. Ось якою вона була:«Гарні описи, сценічний діалог. Є кілька цікавих моментів, кілька гострих моментів. У цілому слова підібрані добре. Однак, оповідь жахлива. На перших тридцяти сторінках дія ледве повзе, оскільки їй заважає товсте черево експозиції; далі розповіді так і не вдається піднятися на ноги. Основний сюжет, а точніше те, що можна назвати цим, характеризується великою кількістю зручних збігів і слабкою мотивацією. Яскраво виражений протагоніст відсутній.Випадкові конфлікти, які можна було б перетворити на підсюжети, так і залишаються незадіяними. Персонажі не розкриваються. Абсолютно відсутнє розуміння їхнього внутрішнього світу або суспільства, що їх оточує. Це неживий набір передбачуваних, погано розказаних, шаблонних епізодів, які губляться в мороці безглуздя. ВІДМОВИТИ».Далі він ще наводить приклад того, які рецензії ніколи не писав. Там мова йде про те, що він прочитав фантастичну історію, з несподіваними кульмінаційними моментами, з вдалим і глибоким розкриттям персонажів і дивовижним розумінням суспільства. А сценарій змусив його сміятися і плакати. Однак йому не сподобалось, що в кожному слові помилка, а формат сценарію не відповідає стандарту, й взагалі ще тут багато філософських коментарів. Тому треба відмовити.Чому ж він відмовляв першим і ніколи другим? Бо не важливо, скільки помилок ти робиш, чи маєш якісь додаткові пояснення й взагалі в якому форматі ти це все написав. Єдине, що важливо — історія. Якщо вона захоплює, якщо вона оригінальна, підіймає знайому тему з іншої сторони та розкриває персонажів, це гарна історія. І її опублікують.Бо помилки завжди можна виправити (тим паче у сучасному світі), можна вивчити граматику, можна змінити формат та програму, де була написана історія. Це все деталі, які можна швидко вирішити, якщо історія того варта.📚Долучитися до Спільноти творців🎬Підпишись на game of stories