​Для одного це казка, для іншого — пекло. Так Мартін Макдона побудував «Залягти на дно в Брюґґе

Двоє кілерів приїжджають у красиве бельгійське місто. Один з цікавістю розглядає старі будівлі, другому хочеться звідси втекти. Начебто ідеальна пара для чорної комедії: терплячий Кен і нестерпний Рей, яких бос відправив просто сидіти тихо.

Але Мартін Макдона будує «Залягти на дно в Брюґґе» так, що за бурчанням Рея поступово проступає інше питання. Під час свого замовлення він застрелив священника, а випадкова куля вбила хлопчика, який стояв у церкві. Чи має людина після такого право жити далі?

Далі — спойлери, включно з фіналом.

Ідея фільму з'явилася після того, як Макдона сам поїхав у Брюґґе на вихідні. Місто здалося йому «красивим, але темним і похмурим». А на другий день йому стало нудно й дуже захотілося випити.

Так і з'явилися Кен і Рей. Макдона пояснював, що це дві сторони його власної особистості, які розмовляють між собою: «ґік, який любить культуру, і п'яниця».

Але за комічною несумісністю стоїть інше. У музеї герої зупиняються біля «Страшного суду» Ієроніма Босха й говорять про чистилище — «таке собі проміжне місце — і гамном ти не був, і до верхівки не дістався». Рей теж застряг між вироком і прощенням, і туристична казка для нього чим далі, тим більше схожа на покарання.

У фіналі він сам це сформулює: можливо, пекло — це ціла вічність, проведена в Брюґґе.

Бос Гаррі дзвонить Кену і відкриває правду про цю поїздку. Рея відправили в Брюґґе, щоб він побачив щось красиве перед смертю. А вбити його має Кен: вбивство дитини, навіть випадкове, Гаррі не прощає.

З цієї хвилини глядач знає те, чого не знає Рей. І звичайні сцени тепер виглядають інакше. Кен іде містом, а ми стежимо не за прогулянкою, а за тим, як до Рея наближається вбивця. Єдина людина, яка давала Рею опору, стає небезпекою.

Макдона не ховає цей наказ до пострілу. Він дає нам час побути в цій суперечності: ми розуміємо логіку Гаррі, але вже прив'язалися до Рея.

Кен знаходить Рея в парку й неохоче готується стріляти. Але Рей у цей момент сам приставляє пістолет до голови. І Кен зупиняє його.

За кілька секунд завдання перевертається: людина, яка прийшла вбити, рятує життя. Важливо, де це стається. Якби Кен просто передумав у номері готелю, ми почули б його моральну позицію. А так бачимо, як вона народжується просто в парку, з пістолетом у руці.

Два пістолети, які мали вбити одну й ту саму людину з однаковим вироком. Капець, але саме цей абсурд дозволяє сцені не перетворитися на проповідь про милосердя. Кен дає Рею гроші й садить його на потяг з Брюґґе.

Гаррі формулює своє правило прямо текстом: «Якби я вбив дитину, випадково чи ні, я б ні секунди не вагався. Я б убив себе на місці».

Рей живе за тим самим правилом і спрямовує вирок на себе. Кен вірить в інше: життя людини не мусить закінчуватися її найгіршим вчинком. Сперечаються вони не про те, що сталося, а про те, що робити з провиною.

«Ці люди не можуть думати про певні злочини так, як ми. Якщо ти чесний з кожним із цих характерів, ти можеш дійти до цікавого фіналу», — так Макдона казав про своїх героїв.

І він послідовний. Гаррі не стріляє в готелі, бо вхід заступає вагітна власниця Марі. А Кен платить за свій вибір життям: поранений, він стрибає з дзвіниці, щоб встигнути попередити Рея.

У фільмі є побічна лінія: у Брюґґе знімають інше кіно, і Рей знайомиться з актором Джиммі (це людина з карликовістю). Здається, це просто матеріал для жартів. У фіналі поранений Рей втікає просто на знімальний майданчик, схожий на картину Босха з музею. Джиммі там у костюмі школяра. Гаррі стріляє в Рея, і одна куля вбиває Джиммі.

Гаррі бачить мертвого «школяра» і вирішує, що вбив дитину. І виконує власне правило: стріляє собі в голову, хоча Рей намагається його зупинити. Глядач розуміє помилку, а Гаррі діє так, ніби перевіряти тут нічого.

Рея вантажать у швидку. Останнє, що ми чуємо, — його голос за кадром: він думає, що пекло, мабуть, це вічність у Брюґґе. І каже: «Я дуже-дуже сподівався, що не помру».

📝Придбати ґайд «Сторітелери»

🎬Підпишись на game of stories