Боляче спостерігати за стрімким падінням Кріштіану Роналдо в збірній Португалії. Це якась така одночасно очікувана і несподівана історія. Ще після Євро-2024 Кріш мав по хорошому подякувати та повісити футболку збірної на цвяшок. Вже тоді легенда виглядав інородним тілом в складі Селесао. Він постійно вимагав тої поваги, якої заслужив протягом карʼєри, але справа в тому, що нічого запропонувати на заміну він вже особливо не міг.

Ще більший регрес ми спостерігали влітку на Мундіалі в Північній Америці. Окрім знущання над узбеками Роналдо особливо нічого і не показав. «Бенефіс» падіння легенди відбувся в плей-офф проти Іспанії, де капітан португальців лише 19 разів доторкнувся до мʼяча - на грані статистичної похибки. І вже тоді «сімка» точно мав зрозуміти, що час плине і нічого не вічне, що в 41 рік важко конкурувати на рівні збірних, особливо якщо ти не можеш перелаштуватися.

Але ніт. Потрібно був оцей сором імені Ліги націй. Коли Кріш затикав всім роти на пресконференції, робив вигляд наче всі йому щось винні. З Вельсом вийшло так собі, його закономірно поміняли. Жорже Жезуш, тренер збірної, знайшов в собі яйця і посадив проти норвежців легенду на лавку. І тут почався цирк - гримаси, кривляння, поспішний ривок до роздягальні. Потім КР взагалі влаштував істерику, наче намагався полишити команду, довелося втручатись керівництву асоціації, Педро Проенсі. Закінчилось все коментарями Жезуша, що ніхто не може бути вище команди та чутками про завершення карʼєри Кріша в збірній.

І що саме погано в цьому - спосіб, як закінчується грандіозна історія Легенди футболу в національній команді. Його вічний опонент Мессі привів Аргентину до золотих та срібних медалей Чемпіонату світу та йде на пенсію абсолютною іконою Альбіселесте. Роналду йде (?) після кількох очевидних провалів, після гучного скандалу, сварки з тренером та командою, з зіпсованим іміджем та з великою ложкою дьогтя в бочці меду. А найсмішніше, якщо він навіть так не зрозуміє нічого і не зуміє правильно закінчити цей етап.

Яка мораль історії? Будьте чесні самі з собою, навіть якщо навколо ніхто не може сказати нічого поганого. Тотальний культ особистості приводить до диктатури, як у футболі, так і в житті. А в історії Кріштіану навіть нейтральні вболівальники відчувають жаль - точно не так мала закінчуватись епоха капітана Lusos у своїй збірній.