Лабораторія кальчо

Наша збірна почала новий етап своєї історії. Вперше її тренує іноземець, вперше він виводить синьо-жовтих на офіційні матчі. І поки що, скажу я вам, мені це симпатично (з певними застереженнями, звісно).

По-перше, у збірної зʼявилась емоція. Пізній Сергій Ребров - це про зневіру, смуту, пригнічення та пустоту. Я не міг дивитися збірну, не міг нормально вболівати. Мене дратувало ставлення, бісило постійне хамство та відбитість тренера. Його відірваність від реалій та зневага до думки медіа/вболівальників. А головне те, що ця прірва передалась футболістам - Миколенко щось казав про відсутність лідерів, а на полі не було ні лідерів, ні колективу, ні емоцій. Футбол - це не лише про скіли, це і про пристрасть. Бійка в кінці гри в Будапешті не прикрашає окремих гравців, але говорить, що нашим не похер. Іскри летіли, пацани билися до кінця. І це демонструє, що Мальдера зумів зняти кайданки і вивільнити командний дух.

По-друге, у Мальдери є яйця. Він робить ротації, його склад не можна передбачити, він ставить тих, кого вважає, хто підходить під конкретну задачу і тактику. Він в старт поставив Крупського, якому за Реброва рекомендували змінити агента. Ілля зараз грає як найкращий правий захисник УПЛ, тому Мальдера довіряє саме йому, а не залипає в інтригах. Він викликає Хланя та Варфоломєєва, яких за попередника ніхто не вважав би за збірників. Ну і поміняти склад на Грузію - це саме про мужність, щоби не радили численні радники. Бо саме так тренер може розподілити сили на дистанції та заодно перевірити всіх доступних виконавців.

По-третє, у нас зʼявилась тактика та тренерська рука. У грі прокльовується структура та сенс. Звісно, не без помилок, бо угорці мали 2-3 рази забивати, саме через провали в обороні та опорній зоні. Це саме стосується і моментів грузин, наприклад, удар Чекветадзе, проходів Хвічі та подібне. Це стосується і дурних обрізок, зразка Піхальонка. Але в цілому є цікаві моменти, рішення, наприклад, створення простору та зон для забігів Краснопіра в пʼятницю. Чи розіграші проти грузинів, наприклад, як в кінці першого тайму, з дотриманням ігрової геометрії. Чи якісна гра проти мʼяча у другому таймі в Тбілісі. Дуже збалансований розподіл сил, відчуття ритму матчу, що було видно ще по грі з поляками. Знову таки, не без помарок, бо вихід Назаренка точно вийшов мимо каси. Але в цілому, тренер працює, а не лише розводить руки і бурчить в підтрибунці. І часто картина гри під час матчу змінюється на краще.

Так, окремо можемо говорити про кадри. Про промахи Краснопіра, провал Назаренка, обрізки Піхальонка, інертність Хланя, повільність Шапаренка чи низький КПД Зубкова, але це те, що ми маємо зараз. І кращих футболістів поки що знайти важко, бо й так селекція цієї команди працює на рівень краще Реброва. Як мінімум, ми можемо оцінити потенціал купи гравців з українським паспортом.

Головне, ще раз, ця збірна живе та дихає. Це як той богатир, що довго лежав на печі, прокинувся, а тепер намагається протерти очі та розправити плечі. Десь болісно, десь невпевнено, але з бажанням та впертістю. Ми знову почали вболівати за збірну, яка звісно далеко не найсильніша та не ідеальна, але рідна, жива та справжня.

PS: традиційна колонка понеділка, підтримайте канал - https://send.monobank.ua/jar/6USVbrKqSE