Футбол з вертольоту | Золоте теляЧи був покійний «Рух» ідеальним та високоморальним клубом? ...

Золоте теляЧи був покійний «Рух» ідеальним та високоморальним клубом? Ні, покійник таким точно не був, це був клуб, який потурав амбіціям та інтересам власника, який всі сили поклав аби проєкт жив за рахунок яскравих гасл та львівського романтичного духу. Проте львівʼяни не особливо то і хотіли, аби ті амбіції та інтереси збувалися за їх рахунок. Винести таке протиріччя в поглядах власник та ідеолог клубу не міг, тому клуб і зник. От так. «Рух» зароджувався як велика амбіція Григорія Петровича. Його бажання бути футбольним босом, який ніяк не міг вклинитися у існуючу ієрархію у Львові, не дивлячись на гроші та вплив. Бо поки був Димінський, то в «Карпатах» йому місця не було, інші ніші теж були зайняті (а-ля «Львів» як підготовка юнаків Михайлівим). Тому і був покладений старт «Руху».З часом вся конструкція кілька раз змінювалася та міняла фарватер. То це була забавка місцевого барона із Алієвим та Шацьких, то клуб із завданнями швидкого просування по футбольній драбині українського футболу. Та з плином років Григорій Петрович зрозумів, що є дещо, що топить крижані серця місцевих бюрократів та скептиків з усієї країни - діти. Саме квіти життя дали Тютюновому Королю білет у вищий ешелон. Завдяки потенційній академії маленьке селище під Львовом стало магнітом для всієї України. Спочатку футбольною Мекою для дітлахів Львівщини, потім принадою для всіх товстосумів, які насолоджувалися дольче вітою в одному із найкращих комплексів України. Все це зʼявилося та побудувалося під лозунгами «тут буде найкраща футбольна академія Східної Європи». На руку ідеологу складалася ситуація у львівському футболі. Трагічні обставини ДТП усунуло останнього Великого Короля футбольної Галіція, а решта феодалів займалися своїми питаннями чи не мали ресурсів посісти вакантне місце. Григорій Петрович підсуєтився і забрав найкращі вершки вихованців «Карпат», які потім віддячили йому яскравим цвітінням. Однак із часом недоліки натури ідеолога все більше боком вилазили назовні. Спочатку це були такі собі феодальні замашки, типу ходити з озброєною охороною, надавати штурханів арбітру і потім покласти болт на футбольні інстанції. Ну а крайнім зробити журналіста, котрий про це написав. Потім норов вдалося замаскувати, бо часи змінилися, до того ж прийшли грамотні люди навколо, які десь підштовхували у правильному напрямку.Але це не стало компасом для бурхливого норову засновника проєкту. То були спроби зайти в управління «Карпат», то відмежуватися і створити антагоніста Левам, то нагнули всю лігу, аби дограти в Польщі чемпіонат і взяти золото, то сформували захмарні ціни на трансфери гравців і лозунг «Кубок Львову», то сльози на очах в останньому турі, то новорічне злиття з «Карпатами». Суєта суєт. Врешті решт, Григорій Петрович всіх розігнав, позбавився менеджера, який допомагав вибудувати систему, і своїми руками зарізав своє Золоте теля. Зарізав із великим зиском для себе - такого кешування наш футбол ще не бачив. Мільйони, десятки мільйонів доларів перетекли до кишені власника за гравців, більшість з яких далеко не вартують тих коштів. І став він уже не натхненником молодіжного футболу, а королем агентського бізнесу України. Ну звісно, покійник залишив по собі слід. Все те набудоване точно ніде не дінеться і діти зможуть насолоджуватися футболом в ідеальних умовах. Можливо, навіть вже більш ніж потрібних, бо те ставлення до дітлахів, яке є у Винниках, зайве, бо начисто вбиває якусь таку спортивну злість і голод до розвитку. Ну але це інша історія і дискусія. Тому чи будемо ми сумувати за «Рухом»? За тим, ким став покійник - точно ні. Тим більше краще, що в нього було, переходить у спадщину і отримає новий імпульс. Якби він став іншим і переріс в ту Кращу версію самого себе: за тим недосяжним ідеалом ми, певне, би сумували, за нездійсненим львівським боєм і антуражем. Але точно не за останніми днями «Руху», бо вони не давали приводу до ностальгії. PS: традиційна колонка понеділка - підтримайте нас https://send.monobank.ua/jar/6USVbrKqSE