Іван Лисяк-Рудницький рубає правду-матку, як завжди:"Серед народів східної половини європейського континенту спостерігаємо одну дивну, майже настирливу звичку: намагання робити вигляд, що вони цілком західні, та заперечувати наявність будь-яких незахідних (точніше, незахідноєвропейських) рис у їхньому національному обличчі:"Польша - забороло західної, католицької культури"Чехи - єдина слов'янська нація з західним життєвим стандартом""Угорщина - що її Золота Булла одночасна з англійською Великою Хартією""Румуни - горді нащадки римських легіонерів"Такі твердження доводиться зустрічати часто. Не хочу казати, що вони фактично незгідні з правдою - принаймні до якоїсь міри.Проте від них тхне ментальністю бідняків, що люблять нахвалятися своїми багатими родичами" Сюди ж додам і українців, які дуже люблять бігти на Захід, що й труси гублять.І православ'я - помилка князя Володимира, і латиницю нам треба замість кирилиці, і всі слова, що схожі на російські - замінити. Ніякий "городів" і "градів", тільки міста!Звідси ж всі ці історії про Сірка в Сорбонні та Хмельницького в Ля-Рошелі, гіперболізованана легенда про Анну Київську і паризьку неосвіченість, або ж милі серцю історії про "першу європейську конституцію" Пилипа Орлика.Бо хочеться на Захід, але не завжди виходить, бо не буває все так просто, особливо для такої складної історії, як наша. На кожен "Захід" завжди знайдеться свій "Схід" і нам з цим жити.