Сміливість, про яку я постійно забуваю.

Я часто заглиблююсь у самоаналіз, щоб краще пізнати себе. Чому мені добре? Чому погано? Чому тут у мене вийшло, а ось тут — ні? І так далі. Останнім часом у мені кристалізувалась одна думка, яку я раніше ігнорував.Банальна сміливість.

Але не в сенсі «я сміливий, тому ставлю великі цілі». А в більш тонкому вигляді. Буває, ловлю себе на думках про дії чи завдання, які я відкладаю. Через новизну. Або через те, що вони незрозумілі. І ось я вже в самих глибинах своїх міркувань, дуже далеко від стартової точки всієї задачі. А стартова точка — це що? Це момент, коли можна було сказати собі:«Окей. Спробую. Зроблю все, що від мене залежить». Але замість цього:«Хм… завдання складне, я такого ще не робив. А раптом не вийде?..»І все. Другий варіант — це паливо для розуму. Пару годин жування сумнівів, питань про впевненість у собі, силу, слабкість, сенс. А воно нам треба? Мені здається, ні. Бо ж ми — сміливі. І я, і ти. Ми вже це доводили своїм життям. Так навіщо зливати енергію на сумніви?Знайомо? Напиши в коментарях «так», якщо впізнав себе.