В нас є все, щоб зробити те, чого люди ждуть п'ятий рік. Але, певно, комусь вигідно робити нові проекти, створювати щось нове та грати у війну далі. Всі (окрім звичайних цивільних та наших військових) звикли працювати на тих посадах, на яких працюють, давати інтерв'ю, їздити по країнах на презентації, тощо. Нові розробки, нові можливості. І похуй на те, що частина країни окупована. І похуй на те, що прифронтові міста стирають з лиця землі. І похуй, що мільйони українців розкидано по всьому світу. Похуй. Похуй. Похуй. Було Великоднє звернення Президента, ця людина навіть не спроможна сказати щось більше, ніж два слова "окуповані території". Ця людина роками мовчить і не звертається до людей. А потім дивуються, чому люди повертаються на ТОТ. Бо Похуй. Верхівці похуй. Не похуй тільки тим, хто перебуває в таких самих умовах чи військовим, які знають, за що воюють. Звичайним людям з Півдня болить. Іншим - ні. І це правда. (Я не беру одиниці людей, які схильні до емпатії ). Але ця правда може згодом обернутися неминучим болем абсолютно для всіх. Пишу як є. Не фантазуйте на рахунок нашої влади. Наша влада давно втратила діалог з людьми ВПО, ТОТ. Але завжди можна надолужити згаяне. Якщо не мовчати. Якщо дійсно, не похуй. Але маємо те, що є. Нестандартні рішення можуть за одну добу все змінити. Планомірні дії завжди до чогось ведуть. І хто зна, можливо настане день, коли цей текст можна буде записати по-іншому і додати "не похуй". За матюки не вибачаюсь. Тримайтесь, люди. Такі самі люди борються за вас щодня, але цього не видно у великих масштабах.