Найбільш позорний день для української держави. Збройні Сили під командуванням Залужного виявились відірваними від реальності. Війська на ключовому напрямку – Південному – виявилися абсолютно не боєготові в час Ч. Це пов'язано з психічними та інтелектуальними обмеженнями Залужного, котрий вважав, що війна буде тривати навколо Донбасу, а на Півдні відбуваються відволікаючі дії. В спішці, сапери на напрямку підривали себе разом з мостами, поки Залужний сидів в стриптиз клубі, а угруповання в Маріуполі опинилося в котлі. Біль, агонія оточення та окупації – все це на руках цих деятєлєй з числа кадрових дегенералів.Міністерство Оборони під керівництвом некомпетентного дебіла Резнікова, котрого придуркуватий мегаломан як завжди поставив за особисту лояльність, панічно закликало цивільних стрибати з вилами під траки танків. Не оцінюючи коректно ризики, воно підбурювало істерію щодо ДРГ й почало неконтрольовану роздачу зброї, що призвело до хвилі атак на Сили Оборони в тилу в найважливіші дні. В Києві горіли колонни, розстрілювалися авто цивільних, вбивалися сім'ї з малолітніми дітьми через скакуасну паніку колишніх представників шоу-бізу, що дорвалися до кормушки.Героїчний день для українського народу. Сотні тисяч українських добровольців зробили цю війну вітчизняною. Віддані під керівництво дебілам, котрим задачі нарізали інші дебіли, вони рятували жопу цих дегенератів й майбутнє цієї держави. Й робили це, поки їх не вбили й не покалічили в м'ясних накатах на укріплені рубежі чи іншу ахінею, а багато хто продовжує робити на спільне благо й досі. Їх чин утримав нас в ті моменти, але використати його в повній мірі не змогли – жадібні до особистої слави шути олігархів саботували мобілізаційні дії до етапу, коли СОУ, що мали перемоги через перевагу в особовому складі, перетворились на горстку сточених батальйонів й армії дезертирів.Тепер тим, хто залишився, треба довести це до перемоги й звільнити з пекла окупації тих, хто цього чекає. Після цього вирішити головне питання: довічне, чи вища міра покарання?