На початку XX століття рішуча й незалежна жінка стає причиною конфлікту між братами й започатковує сімейну сагу, що триває два покоління.

Крістофер Ебботт — людина, що втілювала образ непередбачуваного партнера, клієнта домінатрикс і фермера з тяжкою долею у глушині. Флоренс П'ю — дівчина, якій неймовірно личить костюмована історична драма від початку кар'єри. Проте обоє змінили своє амплуа, адже Ебботт тепер хоч і депресивний чоловік, але майже виключно позитивний герой. Натомість П'ю — це суцільне пекло, що їй не характерно (але це їй і пасувало).

За сюжетом «На схід від Едему» обидва брати тихо ненавидять одне одного з дитинства. Адама і Чарльза могла об'єднати трагедія в особі батька, що жорстоко ставився до обох, апелюючи до того, що він виховував з них чоловіків. Адам слабший, він не такий вправний зі зброєю, та саме на його плечі падає доля йти до армії. Хлопець, попри одвічне батьківське муштрування, не зміг знайти причину для вбивств індіанців, прагнучи лише втекти з дому. Натомість Чарльз був сильніший фізично. Але не морально. Ставлення батьків гнітило його, тому з юнацтва він знайшов розраду у повіях, сліпій покорі, служінні та фермерстві. Найбільшим його болем було не це — його лякали будь-які успіхи брата. Та й до повій він ходив не за ілюзією кохання чи чимось суто фізичним — йому банально не вистачало матері, яку він усе ж мав, на відміну від Адама.

Коли Адам створює власну сім'ю, нам демонструють нову генерацію батьківства. Його близнюки повторюють його ж сімейну історію: одна велика таємниця чи то трагедія, що лежить на плечах здебільшого однієї дитини; відвідування будинку повій; невпинна конкуренція за увагу батька та й усього світу; сцена з подарунком, який батько жорстоко відкидає; відправка дитини на війну. Але хлопчики Адама, Калеб та Арон, взагалі не знали, що таке жіноча безумовна любов. Так травма покинутості передавалася з покоління в покоління, незважаючи на те, як від неї щоразу намагалися відхреститися.

Та цю тему «На схід від Едему» не створює настільки майстерно, як, наприклад, цьогорічна «Напівлюдина», проте я дивилася цей серіал крізь призму історії стосунків. Клятих, тяжких, абсурдних, незрозумілих стосунків. Діям Чарльза нема виправдання. Все, що він робив, було не «задля», не з любові, а зі злості. Але і для Адама любов завжди була дуже умовним поняттям. Він не розумів цього почуття, не розумів, як воно проявляється. Та його у шлюбі не звинуватиш, адже він був закоханий, наскільки це було для нього можливо:
— До Кетті моє життя було сірим, а будинок — місцем, де чекаєш на смерть. Вона змінила мій світ, як освітлювальний снаряд поле бою. Я лише хочу, щоб вона була щасливою.