фінчер кубриком | Камера рухається, камера опускається, знімаючи зі спини. І довгий кадр...

Камера рухається, камера опускається, знімаючи зі спини. І довгий кадр на екрані. Заходиш звідси, потім ззаду, а потім вниз. Я досі так знімаю, у такому стилі, хоч і не завжди вдало, — Мартін Скорсезе у новому біографічному серіалі Apple TV+ «Пан Скорсезе».Цим відео поділилась Франческа Скорсезе, аби вкотре нам показати, яким люблячим є її батько. Нещодавно був його день народження. На тендітній комунікації цих двох у соцмережах тримається моя психіка. Якщо ви коли-небудь говорили зі мною про Мартіна Скорсезе, то знаєте, що він — мій «улюблений дід». Ця любов не прийшла одразу: я не розумію, за що так цінують Тельму Шунмейкер, мені часто здаються порожніми сюжети його кіно. Але нескладно відстежити любов Марті до неореалізму та бажання залишити своє ім'я у підручниках з історії кінематографу.Документальний мінісеріал «Пан Скорсезе»не несе особливої художньої цінності, адже в рази кращі роботи ви знайдете у ютюбі від звичайних ентузіастів. Але у хронологічному порядку цікаво відстежити розвиток кар'єри режисера. Якщо ви не читали його біографію раніше, то тепер буде легше зрозуміти, чому Мартін Скорсезе знімав саме таке кіно і як на нього впливало середовище: «Мене вчили, що чоловік повинен був бути сильним, бути ватажком, бути готовим до насильства, тому мені довелось навернутися до релігії, з якою було дискомфортно з 1960-тих». Особливо мені припали до душі моменти, де цей чудовий чоловік із білосніжною посмішкою розповідав про темні сторони свого життя — про те, якими нещасливими були його шлюби, як він любив своїх дітей, але мусив багато працювати, як йому нічого не вдавалося й у справи втручалася цензура; як багато він вклав «себе» у «Скаженого бика»; і навіть про те, про що я ніколи не думала у контексті Скорсезе — що він не бачив сенсу жити й пускався берега через наркотики.На каналі ви знайдете випуск «Про що знімав Мартін Скорсезе».#житомирськийкінофестиваль