Вчора, в останній день року, ми знову були в жалобі – проводжали Героя на щиті.На жаль, попри свята, трагічні події в нашій країні не припиняються.Зеновський Михайло Вікторович проживав у Києві разом із родиною. Його життя було сповнене сімейного тепла та підтримки, водночас він відчував глибоке покликання до служби й захисту своєї країни. Коли Михайло отримав повістку, не було жодної хвилини вагання — він одразу вирушив на навчання, щоб здобути необхідні військові знання та навички. Для нього це було не просто обов’язком, а свідомим вибором і внутрішнім прагненням стати сильним та підготовленим Захисником.Особливою мрією Михайла було потрапити до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Це була справа честі та гордості. І коли йому вдалося стати частиною цього підрозділу, він відчував справжню гордість за пройдений шлях. Для нього це було не лише професійним досягненням, а підтвердженням рішучості, відданості та сили духу.З листопада 2023 року Михайло вважався зниклим безвісти. Довгі місяці рідні та близькі жили між надією і болем, очікуючи на диво. Лише у 2025 році надійшло офіційне підтвердження його загибелі. Ця звістка стала важким ударом для всіх, хто знав і любив Михайла. Та пам’ять про нього — про його відвагу, щирість і незламний дух — назавжди залишиться в серцях рідних, друзів і побратимів.Зеновський Михайло Вікторович залишив по собі глибокий слід. Він був людиною, яка не боялася викликів, йшла до своєї мети з гідністю та світлом у серці. Його життя й служба стали прикладом честі, відданості та справжньої людяності.Я щиро вірю й бажаю, щоб у новому році прощань із Героями було значно менше, а ця частина нашої роботи зникла назавжди. Та, усвідомлюючи, що війна триває, ми робитимемо все можливе, аби гідно вшановувати пам’ять кожного полеглого воїна й берегти її з покоління в покоління.Соцмережі 👉 Telegram | Instagram | Facebook