Риторика та психологія 🇺🇦 | Щось з особистого: Десять років з булімією. Так сталось, що з дитинств...

Щось з особистого: Десять років з булімією. Так сталось, що з дитинства вага стала моїм особистим і болісним питанням. У сім років перехворів на грип, який дав неочікуване ускладнення на судини. Вони просто перестали тримати кров. Лікували це діло складною гормональною терапією, в результаті чого з худенького хлопчака я перетворився на надуту кульку. Коли після річного лікування нарешті повернувся до школи, це був шок. Наді мною сміялись як мої однокашники, так і вчителі. Кількість поганял, які посипались на голову, була неочікуваною й образливою. Похід до школи та час там перетворились на емоційні, а іноді й фізичні тортури.Батьки теж дуже цікаво поводились: жалілись усім підряд на мою вагу і хворобу, на мене одного смажилась ціла пательня картоплі з салом (бо що ж я зроблю, коли дитина стільки їсть?), а недоїсти було неможливо, бо тарілка повинна бути чистою! Недоїдки карались ременем! Вже в дорослому віці мені довелось вчитись дозволяти собі не їсти, коли не хочеться, несмачно і таке інше.У тринадцять років моя вага складала 102 кг. А потім стався підлітковий період з бажанням подобатись, захопленням театром і танцями, самознищувальними голодуваннями. В шістнадцять років я вже працював стриптизером в пітері (щоб він згорів і провалився).Булімія стала моєю постійною супутницею на довгі роки. Здавалось, що це досить проста відповідь на складні питання. Позбавлення від страху їжі та відчуття провини. Правда, було дуже соромно. Про це не знав ніхто, навіть своєму психокоректору я розповів після кількох років сеансів. Проста відповідь зі складними наслідками.Що маємо на зараз: зруйновані зуби, шлунок та ШКТ. Печія — моя вічна супутниця, а важкість в животі є навіть від листочка салату. Чи було воно того варте? Зараз можу точно сказати, що ні.