Вчора, черговий раз, президент США Дональд Трамп виступив із зверненням до нації, під час якого заявив, що США завдадуть “надзвичайно сильних ударів” по Ірану протягом наступних двох-трьох тижнів.Під час спілкування з журналістами Президент США повідомив: “Ми витрачаємо мільярди. Знаєте, нам не треба було лізти в Україну. Україна – за тисячі миль звідси, через океан. Ми їм допомогли. У нас був президент – просто дурень: віддав їм 350 мільярдів доларів, нічого не отримавши натомість, віддав їм стільки грошей, витратив стільки боєприпасів.Ми тепер виробляємо боєприпаси по всій країні, бо вони нам потрібні, бо він так багато віддав Україні й нічого за це не отримав. А я продаю їм боєприпаси. За це платить Європейський Союз”. 1994 рік. Україна віддає третій у світі ядерний арсенал. Не тому що не могла втримати, а тому що повірила. Під підписами стояли “гарантії безпеки”. Красиві слова, правильні формулювання… і дуже зручна відсутність конкретних зобов’язань.Тоді це називали дипломатією. Зараз це більше схоже на наївність, за яку заплатили кров’ю.І от проходять роки. І ми чуємо: “нам не треба було лізти в Україну”, “це далеко”, “ми витратили забагато”.Цікава річ виходить. Коли мова про удари по Ірану - це про силу і інтереси. Коли про Україну - раптом про відстань і втому.Світ взагалі дуже любить рахувати вигоду. Це нормально. Ненормально - коли безпеку міняють на папір у вигляді жесту доброї волі.Ми свій вибір тоді зробили і назад уже нічого не повернеш.Але є одна деталь, яку тепер точно зрозуміли.Гарантії безпеки не працюють без власної сили.Підпис - це не щит.І пам’ять - штука довга…Історія вже все показала.Хто зрозумів - той виживе.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)