єППО / ВГ Технарі | Всім доброго ранку! Як завжди недільна притча.Старий маякНа краю холод...

Всім доброго ранку! Як завжди недільна притча.Старий маякНа краю холодного берега стояв старий маяк. Він не знав, хто його побудував, не пам’ятав, скільки зим пережив. Він просто стояв. І щоночі, коли згущалася темрява, запалював свій вогонь.Кораблі проходили повз. Деякі - впевнено. Деякі - на межі шторму. Інші - з порваними вітрилами й утомленими капітанами.Маяк не обирав, кому світити. Не питав, чи гідні вони. Не чекав подяки. Він просто робив те, що вмів - тримав вогонь.Іноді йому здавалося, що ніхто навіть не помічає його світла. Кораблі проходили мовчки. Ні сигналу, ні слова, ні знака. Лише темрява, вітер і солоне повітря.Одного разу шторм був особливо сильним. Хвилі били в скелі так, ніби хотіли стерти сам берег. Маяк здригався, але продовжував світити.І тієї ночі він уперше подумав: а якщо все це марно? А якщо ніхто не дивиться? А якщо я просто витрачаю себе даремно?Сумнів був важчим за вітер.На світанку шторм ущух. Море стало тихим, майже скляним. І раптом на горизонті з’явився корабель - старий, пошарпаний, з переламаною щоглою. Він ішов повільно, ніби на останніх силах.Коли корабель наблизився, з палуби піднявся слабкий вогник. Відповідний сигнал. І в тому маленькому, майже непомітному світлі було все.Пізніше в порту хтось сказав:«Якби не той маяк, ми б не дійшли».Маяк не почув цих слів. Він продовжував стояти на березі, дивитися в темряву й запалювати світло щоночі.Минали роки. Берег змінився. Деякі скелі обсипалися. З’явилися нові вогні - яскравіші, сучасніші.І одного разу старий маяк згас.І лише тоді стало зрозуміло, скільки кораблів ішли по пам’яті його світла. Моряки казали:«Тримайся трохи лівіше, там колись був маяк».Капітани передавали один одному координати, що колись збігалися з його променем.Деякі кораблі й далі орієнтувалися за невидимою лінією, яку він залишив у їхній пам’яті.І берег уперше відчув порожнечу. Бо зникло те, до чого звикли - і не помічали.Старий маяк ніколи не знав, кому допоміг. Не бачив врятованих облич. Не чув подяки. Але його світло стало чиєюсь дорогою. Чиєюсь останньою надією. Чиїмось поверненням додому.Іноді ти - як той маяк. Тобі здається, що ніхто не бачить твоїх зусиль. Що твоя турбота проходить повз. Що твої слова розчиняються у вітрі.Ти не знаєш, хто тримається за твій тихий вогонь. Не знаєш, хто проходить свій шторм, орієнтуючись на твою присутність.Мораль: ти не зобов’язаний бачити результат свого світла. Іноді достатньо вистояти, коли навколо шторм, і не згаснути.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)