Чому нас тягне до тих, хто нас відштовхує?

Він холодний. Не дає достатньо уваги. То наближається, то зникає. Ти розумієш, що поруч із ним тобі тривожно й боляче, але чомусь саме його увага стає найціннішою.

І тут справа не завжди в тому, що ця людина «особлива».

Іноді особливим є відчуття, яке вона в нас запускає 💭

Причин може бути кілька.

Можливо, у дитинстві мама чи тато були емоційно холодними. Любов була, але близькості, уваги чи прийняття не вистачало. А можливо, любов відчувалася умовною: будь хорошою, не заважай, досягни, заслужи похвалу.

І дитина могла засвоїти дуже просту річ:

щоб мене любили, мені потрібно постаратися.

Ми дорослішаємо, але знайомий сценарій залишається.

І ось поруч з’являються люди, які не обирають нас до кінця, тримають дистанцію або дають увагу маленькими порціями.

І всередині ніби запускається стара задача:

«Якщо цього разу я все-таки доб’юся його любові, значить, я справді важлива. Значить, я цінна. Значить, мене можна любити» !

Тоді ми боромося не стільки за конкретну людину, скільки за підтвердження власної цінності через неї.

Є й інші причини.
Хтось боїться справжньої близькості, тому безпечніше хотіти того, хто сам тримає дистанцію. А когось особливо затягує чергування тепла й холоду: сьогодні багато уваги, завтра нічого, і ти ще сильніше чекаєш наступного моменту близькості.

Та любов не повинна бути іспитом на те, чи достатньо ти хороша 🤍

Там, де тебе люблять, тобі не потрібно постійно доводити, що ти варта уваги, тепла й вибору.

Якщо помічаєш, що тебе знову й знову притягують емоційно недоступні люди, у терапії можна дослідити, звідки взявся цей сценарій і чому саме така близькість відчувається знайомою.

Для запису на консультацію напиши мені в Direct ✨

#психотерапія #стосунки #емоційнанедоступність #самоцінність #дитячітравми