Гігантські цвітіння мікроводоростей, які видно навіть із космосу, здатні зникати всього за лічені дні. Автори нового дослідження з'ясували, що цей екологічний колапс — не випадковість, а запрограмована колективна драма. Коли водорості потрапляють у стресові умови, залізо запускає в них ультрашвидку ланцюгову реакцію. Воно провокує масове окиснення жирів у клітинних мембранах, а клітини, що гинуть, виділяють токсичні пероксиди ліпідів у воду, викликаючи миттєву хвилю самознищення сусідів.☢️ Проте вид не вимирає повністю: генетично стійкіші особини ігнорують сигнал, на периферії концентрація токсинів падає, а частина клітин встигає перетворитися на міцні цисти й перечекати хімічний шторм на дні.🫧 Це відкриття кардинально змінює розуміння того, як океан регулює рівень вуглекислого газу та чому виникають безкисневі «мертві зони». Крім того, цей процес неймовірно схожий на ферроптоз — тип клітинної смерті у ссавців. Виходить, еволюційні механізми синхронного самознищення існували в океані ще мільярди років тому, допомагаючи популяціям миттєво скидати баласт заради виживання виду.#водорості