#хвилинкадизайнераЯ добре пам’ятаю будівлю моєї старої школи — місце, просякнуте радянською спадщиною, де я провів багато років, як на каторзі. Я пам’ятаю запилене футбольне поле біля мого будинку, де ганяв м’яча, поки сонце не опускалося нижче дахів. Запах свіжого хліба з пекарні недалеко від дому та вечірнє світло на бульварі Шевченка, де ми тусувалися з друзями. Усе це закарбувалося в пам’яті в найдрібніших деталях.А ще я пам’ятаю клацання-шипіння мого старого комп’ютера, що завантажувався, комфорт зелених пагорбів Windows XP, хвилювання від нового повідомлення в ICQ (прости господи) і ту знакову фразу, що безвідмовно підіймала настрій: EA Sports. It's in a game!, коли я запускав нову FIFA.Фізичний простір формує наші спогади, але оскільки наші життя суттєво перейшли в онлайн, чи усвідомлюємо ми, як дизайнери, як наші цифрові продукти впливають на людей емоційно, на життя і тепер уже навіть на спогади?У чудово написаній статті для Eidos Design мій колега і співавтор досліджує цю ідею з глибиною і цікавістю. Він запитує: «Чи можуть цифрові простори закарбуватися в нашій свідомості так само як і реальні місця»?Дуже раджу до читання! І, будь ласка, полайкате та підпишіться, якщо сподобається! ☺️Чи викликав у вас коли-небудь цифровий досвід почуття ностальгії? І чи ті зелені піксельні пагорби все ще змушують ваше серце прискорено битися?