Зʼїж книгу | В Вікіпедії написано, що цей роман вважається однією з найкращих літер...

В Вікіпедії написано, що цей роман вважається однією з найкращих літературних історій з привидами, опублікованих у 20 столітті, а Ніл Гейман говорить: «вона [книга] лякала мене в юності й не дає спокою досі». Чому цей роман такий культовий і чи справді там є чого лякатись? Спробуємо розібратись «Привиди дому на пагорбі»Ширлі Джексон 5/10Трошки про фабулу.Дослідник паранормальних явищ, доктор Монтеґю, вирішує дослідити феномен похмурого та таємничого дому, в якому може навіть живуть привиди. Він разом з Теодорою та Елінорою, у яких можливо є надприродні здібності, та майбутнім власником маєтку Люком, оселяється в домі на пагорбі. І чим довше компанія перебуває в домі, тим більше дивних речей з ними стаєтьсяВ цьому містичному трилері є абсолютно все, що асоціюється з містичним трилером: таємничий дім (причому портрет дому тут навіть приорітетніше за портрети персонажів), дивні слуги, розкопки смертей колишніх власників дому, двері що самі закриваються, криваві надписи на стінах. Але головним жахаючим елементом тут подається інше — одна з героїнь (не буду спойлерити) тут розкривається, як не зовсім психічно здорова людина. Чи це дім зміг розкрити героїню чи це вона з самого початку мала розлад залишається загадкою. Крім цього загадок в тексті залишиться доволі багато, навіть, фінал тільки залишає натяк на долю головної героїніТреба зазначити, що історії навколо авторки, зокрема про її психологічний стан додають книзі певних барв. Батьки Джексон були настільки релігійними людьми, що коли їх син зламав руку, родина замість надання медичної допомоги почала читати молилву. Ширлі все життя мала конфлікти з мамою, що можливо стало причиною постійних неврозів авторки, які переслідували її до смерті. Одна з біографок Джексон зазначає що авторка давала імена своїм пограничним станам, що перегукується з темою множинної особистості в її інших творах. Одна з героїнь «Привиду дома на пагорбі», як раз має психічний розлад пов‘язаний зі стосунками з власною мамою, тож можна припустити, що в цьому романі авторка в художньому стилі описала частково свій досвідКнигу вперше було опубліковано в 1959, тоді авторка немов знов вдихнула життя в романи з привидами, та подала свій містичний трилер під дещо новим кутом. Ідея даного роману полягає не стільки в небезпеці зовнішнього світу (будь то інші люди чи привиди) а в небезпеці власне від себе. Крім того в тексті порушуються питання самотності та сестринства, зокрема сестринської ревності, причому це зображено у книзі аж на трьох прикладах стосунківТакож цікаво, що в тексті часто звучить фраза «Усі мандрівки закінчуються побаченням закоханих». Це слова з «Дванадцятої ночі» Шекспіра, а саме це рядок, який співає «дурень» у тій п’єсі. В тексті найчастіше цю фразу говорить головна героїня. В кінці роману вона дуже не хоче покидати дім, який у певному сенсі її завжди дзеркалив. Може героїня і дім і є тими самими закоханими Чи актуальний цей роман для сучасного читача? В дослідницьких цілях, мабуть, так, в інших — ця історія має деякі шанси розчарувати читача своєю не унікальністю, кліше, та не зовсім логічною поведінкою героїв💔Чому така низька оцінка — відповідь буде дуже суб’єктивною. Мені просто не сподобалась ця книга. Мені було не цікаво її читати, мені не відгукнулись персонажі та я не перейнялася атмосферою. Всі події в книзі здались дуже театральними (і ні, тут театральність — це не задум авторки), тож історія мене, на жаль, не переконала. Важливо зазначити, що містичний трилер (навіть вінтажний та ще й готичний) — загалом не мій улюблений жанр. Брала в читання цю книгу радше для розширення свого літературного досвідуНа цьому все#ЗК_відгук 97 (52)