Я саме дочитав останню сторінку «451 градус за Фаренгейтом» і повільно поклав електронну книгу на підлокітник дивану. Слова все ще пульсували в моїй голові, особливо ті частини, де Бредбері описував величезні телестіни — екрани на всю стіну, що поглинали увагу і життя людей. Я подивився на свій старий телевізор, що стояв темним і мертвим великим прямокутником навпроти на деревʼяній полиці. Це вже другий зламався за кілька тижнів.Недовго думаючи, я поліз гортати каталоги онлайн-магазинів. Коли я бачив розміри сучасних телевізорів, щось тривожне ворушилося всередині мене. Врешті я зупинив свій вибір на моделі, яка здавалася мені розумним компромісом між розміром кімнати і здоровим глуздом. Але потім передумав — кімната доволі велика, тому глузду довелось просунутись трохи.Коли кур'єр привіз замовлення, я завмер перед величезною коробкою. Вона була майже з мене зростом і завширшки як стіна у вітальні. В голові зринули образи з книги: Мілдред, дружина головного героя, яка благала встановити четверту телестіну, щоб повністю зануритися у свій ілюзорний світ."Що я наробив?" — промайнуло в голові. Я стояв і дивився на коробку, наче вона була якимось чудовиськом з антиутопічного майбутнього, що якимось чином матеріалізувалося в моєму домі. Здавалося, ще мить — і з неї вистрибнуть механічні пси або пожежники з вогнеметами.Але потім я посміхнувся власним переживанням. "Це просто телевізор," — сказав я дружині, що завмерла поруч, — "всього лише інструмент. Все залежить від того, як його використовувати." І все ж, розпаковуючи коробку, я не міг позбутися відчуття, що десь у іншому всесвіті Рей Бредбері дивиться на мене та похитує головою з сумною посмішкою.@dushnila_podcast