Духівник | І тієї ж миті вони підвелися й вирушили назад, крізь ніч, не лякаючись...

І тієї ж миті вони підвелися й вирушили назад, крізь ніч, не лякаючись ні темряви, ні відстані, бо з ними йшов Воскреслий.Ось образ нашого життя після Чаші. Перешкоди нікуди не зникають — лишаються і втома, і страх, і війна, і безсоння. Але ми долаємо їх уже не своєю силою. «Живу вже не я, а живе в мені Христос» (Гал. 2, 20). «Той, Хто у вас, більший за того, хто в світі» (1 Ів. 4, 4). Ми перемагаємо не тому, що ми сильні, а тому, що носимо в собі Переможця. Як Ізраїль перейшов крізь море — не тому, що добре плавав, а тому, що Хтось розступив перед ним воду.Насолода, якої світ не даєІ лишається сказати про те, заради чого людина взагалі здатна все це витерпіти, — про насолоду. Тільки не сплутаймо її з тією, яку пропонує світ.Насолода світу влаштована так: вона бере й лишає по собі порожнечу та нову спрагу. Чим більше п'єш, тим дужче хочеться, і немає дна тій бочці. А солодкість духовна влаштована навпаки: вона дає й лишає по собі повноту та мир. Псалмоспівець кличе: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь» (Пс. 33, 9). Преподобний Діадох писав, що душа, яка вкусила Божої солодкості, починає гордувати всякою земною втіхою, бо спізнала вище. Преподобний Симеон Новий Богослов свідчив про світло й солодкість єднання, у якому людина стає причасницею Самого Бога. А преподобний Ісаак Сирин називав це сп'янінням любов'ю Божою — радістю, що не потребує жодної причини поза собою.У чому ж відмінність? Радість світу залежить від обставин і вмирає разом із ними: відберуть її — і нема. А ця радість має джерело всередині, у Тому, Кого ми носимо, — і тому встоює навіть у горі, навіть у війні, навіть біля могили. Сам Господь сказав: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам» (Ін. 14, 27). І ще: «Радості вашої ніхто не відбере від вас» (Ів. 16, 22). Ось чому мученики співали у вогні. Не тому, що не боліло. А тому, що в них уже горіло те, що сильніше за біль.Замість висновкуУсе це — не висока наука для самих лише ченців. Це проста дорога, відкрита кожному, хто стане в храмі.Стань. Нехай очі будуть на вівтарі, а уста тихо творять Ім'я — і темрява відступить. Підійди до Чаші зі страхом Божим і вірою — і прийми Вогонь. А тоді вийди у свій день: на працю, на втому, на боротьбу, — уже не сам, а як той, хто носить у собі Того, Кого й смерть не втримала. І ти спізнаєш — не з книжок, а з власного запаленого серця — ту насолоду, якої світ не може ні дати, ні відняти.Скуштуй і побач.свящ. Роман Лілея