Channel Духівник - @duhivnyk - №3018
Любочка і Диво біля ХрамуДитяча казкаIБуло недільне ранкове сонечко. Таке ласкаве, ніби хтось угорі посміхався і від тієї посмішки все довкола стало золотим.Любочка одягла свою найкращу сукеночку — білу, з маленькими вишеньками на кишеньках — і мама заплела їй дві косички з стрічечками.— Мамо, а ми сьогодні до церкви? — спитала Любочка, хоч і сама вже знала відповідь.— Так, сонечко. Сьогодні неділя. Господь чекає на нас.Любочка взяла маму за руку, і вони пішли. Вулиця пахла липами. Пташки співали так, ніби знали якусь таємницю і дуже хотіли її розповісти, але не словами, а мелодією.Золоті куполи храму засяяли здалеку, і Любочці здалося, що вони махають їй, як добрі знайомі.✱ ✱ ✱IIУ храмі було тепло і тихо. Пахло ладаном і воском. Свічки горіли маленькими золотими зірочками, і Любочка подумала: «Мабуть, так світяться молитви, коли люди їх кажуть».Мама стала перед іконою Божої Матері, склала руки і закрила очі. Обличчя її стало таким світлим і красивим, що Любочка на мить завмерла. Вона ніколи не бачила маму такою. Ніби всередині у мами засвітилася лампадка.Любочка постояла трошки. Потім погладила маму по руці. Потім озирнулася. Потім... ножки самі понесли її до дверей.Бо надворі щось світилося.✱ ✱ ✱IIIЛюбочка вибігла на церковне подвір’я і зупинилася.Під старим кленом, біля самого муру храму, стояло деревце. Але не звичайне. Воно світилося. Не як ліхтарик, не як лампочка — а як... як серце, коли воно дуже радіє. Кожна гілочка, кожний листочок випромінював м’яке, тепле сяйво, ніби дерево було зроблене зі світла і меду.На гілках сиділи пташки. Але вони не співали. Вони слухали. І очі у них були такі уважні, ніби дерево розповідало їм казку.Любочка присіла навпочіпки перед деревцем. Протягнула руку — і відчула тепло. Не гаряче, а таке, як мамина долоня. І почула запах — ніжний, солодкий, як мед змішаний зі снігом.І тоді деревце заговорило. Не словами. Воно заговорило світлом. Любочка якось зрозуміла — серцем, не вухами — що воно каже:«Я виросло тут, бо тут моляться. Кожна молитва — це крапля світла. І ці краплі падають у землю, і з них виростають такі, як я».Любочка аж дихати забула.✱ ✱ ✱IVВона схопилася і побігла назад у храм.— Мамо! Мамочко! — шепотом крикнула Любочка (бо в храмі не можна кричати, але коли дуже треба — можна шепотом). — Там! Там дерево! Воно світиться!Мама відкрила очі. Подивилася на Любочку. І посміхнулася так, як посміхаються мами, коли вірять своїй дитині безумовно.Вони вийшли разом.Біля деревця вже стояли люди. Старенька бабуся в хустці тримала долоні перед світлом і плакала — але не від горя, а від радості. Дідусь з паличкою зняв капелюх і перехрестився. Молода жінка з немовлям на руках стояла мовчки, і малюк тягнув ручки до сяйва, сміючись.— Оце диво! — сказав хтось.— Оце чудо! — сказав хтось інший.А Любочка потягнула маму за руку і сказала тихо:— Мамо, воно каже, що виросло з молитви.Мама опустилася на коліна перед донечкою, обняла її і прошепотіла:— Я знаю, сонечко. Я знаю.І люди дивилися на Любочку — маленьку, в білій сукеночці з вишеньками — і дивувалися. Бо дорослі вже давно забули, що дерева можуть говорити світлом. А Любочка — ні.✱ ✱ ✱VКоли вони йшли додому, Любочка весь час оглядалася. Деревце світилося далі — але тепер трошки тихше, ніби засинало.— Мамо, а воно буде там завтра?— Якщо ми будемо молитися — буде, — відповіла мама.Любочка міцно стиснула мамину руку.Того вечора, перед сном, Любочка стала на коліна перед маленькою іконкою біля ліжка і склала ручки. Закрила очі. І прошепотіла:«Господи, дякую Тобі за деревце. І за маму. І за світло».І їй здалося, що десь далеко-далеко, за вікном, маленьке деревце спалахнуло ще яскравіше.✱ ✱ ✱А ви коли-небудь бачили біля храму деревце, яке світиться? Ні? Можливо, треба просто подивитися уважніше. Або — помолитися.Роман ЛілеяДля дітей від 5 -90 років
596
26-04-15 09:19