Дизайн-борщ | Враження після воркшопу та лекції у Рівному від Ліни Якобчук та Аліни ...

Враження після воркшопу та лекції у Рівному від Ліни Якобчук та Аліни Борисової Перш за все, круто, що студенти і дизайнери, що виїздять за кордон, хочуть працювати з українською темою і обирають її для своїх робіт, це їм болить та резонує, а це дуже важлива частина, не перестати говорити про те, ким ти є. Поєднувати себе українського і себе експериментального – це прекрасно і чудово вигадувати нове з того життя, що ти маєш, з оцих особливостей того, що Рівне – це місто секонд-хендів і робити з цього офігенний зін з відголосками вабі-сабі і любові до матеріалу. Проєкти дівчат – Wash & Dry Separately присвячений ресайклінгу одягу та Art Under The Fire про розбомблений корпус університету Бойчука вам треба подивитись самим, і послухати їхню розповідь. А щодо навчання в Базелі... Я невиправна оптимістка і я завжди висловлювала сподівання і віру у те, що український дизайн здатен очолювати новітні тенденції та світовий дизайн. І знаєте що? Він досі здатен на це і моя віра після почутого не змінюється. Але кожен раз, коли я бачу пристойний друк CMYKом з яскравими кольорами, коли я бачу друк пантонами університетського проєкту, коли бачу цехи, де можна друкувати і зшивати цілодобово, коли студенти самі працюють з матеріалами, за які платить університет, – я розумію, що нам це надолужити практично нереально. Бо більшість друкарень в Україні все ще купує, або досі користується БВ-шними (бувшими у використанні) друкарськими станками, не гострить леза плотера і віддає друк з ворсистим краєм, винуватить дизайнера у тому, що цей макет вимагає хороших та яскравих фарб, і що тиснення чи вибірковий лак неможливо зробити якісно так, аби це було помітно і підібрати картони ширшого діапазону, ніж це можливо з каталогів Август Трейду, з якого зараз половини паперів завжди немає. Іноді мені здається, що більшість з того, що робиться в Україні в друці не від видавництв, робиться радше наперекір, аніж з усвідомленням експерименту і власних можливостей, це радше насильство над поліграфічним устаткуванням "видай мені ще 1000 макетів бдлск". Допоки має бути так, що я особисто маю по три тижні шукати друкарню, аби якісно задрукувати дзеркальний картон, прозору плівку або інші некласичні але наявні в нас матеріали? Воркшоп з тканиною і апсайклінгом секондхендівських речей відкриває мені, що я надто усвідомлюю обмеження матеріалів і полотна. ) І водночас думаю занадто графічно. Ось такі роздуми наприкінці дня.