👨‍⚕️🩺 Dr. Shedi 🐾♥️

Система сирого харчування, яку власники часто називають БАРФ, передбачає годування собак або котів сирим м’ясом, кістками, субпродуктами та іншими необробленими компонентами. Популярність такого підходу зростає через уявлення про його “природність”, але офіційні американські та європейські ветеринарні джерела ставляться до нього стримано: головні занепокоєння стосуються мікробіологічної безпеки, паразитарних ризиків і помилок у балансі поживних речовин. Американська ветеринарна медична асоціація не рекомендує раціони з сирими або недовареними продуктами тваринного походження, а Американська асоціація лікарень для тварин не підтримує сирі нестерилізовані раціони для собак і котів. 🍖 Чому власникам подобається така системаНайчастіше власники обирають сирий раціон через бажання годувати “ближче до природи”, краще контролювати склад їжі, уникати надмірно оброблених продуктів і, на їхню думку, отримати кращий стан шерсті, зубів або травлення. Але тут є важливий нюанс: міжнародні ветеринарні джерела підкреслюють, що переконливих доказів доведених клінічних переваг сирих м’ясних раціонів наразі немає. У матеріалі Всесвітньої асоціації ветеринарів дрібних тварин прямо сказано, що доказів користі для здоров’я не виявлено, а заявлені власниками плюси залишаються переважно суб’єктивними. ✨ Які плюси можна назвати чесноПевні переваги у такого підходу все ж можуть бути, але їх треба формулювати обережно. По-перше, власник справді краще бачить склад раціону й може уникати небажаних інгредієнтів. По-друге, комусь легше індивідуально змінювати компоненти під конкретну тварину. По-третє, частина промислово виготовлених сирих раціонів може бути повнораціонною, якщо виробник реально дотримується сучасних поживних норм і контролю безпеки. Європейська федерація виробників кормів визнає, що існують повнораціонні сирі продукти, спеціально сформульовані під потреби собак і котів, але водночас наголошує на необхідності суворого дотримання поживних норм і правил безпечного виробництва та поводження з такими кормами. ⚠️ Головний мінус — ризик бактерій і найпростішихСаме це є центральною претензією офіційних ветеринарних структур до сирих раціонів. Американська асоціація лікарень для тварин зазначає, що годування сирим раціоном підвищує ризик передачі бактеріальних і протозойних збудників як самій тварині, так і людям та іншим тваринам у домі. Центри з контролю та профілактики захворювань США також не рекомендують сирі корми та сирі ласощі для домашніх тварин, бо вони можуть спричиняти захворювання і в улюбленця, і в людей, які контактують із кормом або з твариною після годування. Управління з контролю харчових продуктів і лікарських засобів США повідомляло, що в його дослідженнях сирі корми частіше за інші типи кормів були забруднені бактеріями, здатними викликати хворобу. 🦠 Чому це проблема не лише для тварини, а й для людейТварина, яка їсть сирий раціон, може не лише сама захворіти, а й виділяти збудників із калом, забруднювати миски, підлогу, шерсть і руки власників. Особливо ризикованим це є для дітей, вагітних, людей старшого віку та людей зі зниженим імунітетом. Саме через цей аспект Американська ветеринарна медична асоціація і Центри з контролю та профілактики захворювань США виступають проти використання сирих або недоварених продуктів тваринного походження у раціонах собак і котів. 🪱 Другий великий мінус — паразитиЄвропейська наукова рада з паразитів тварин-компаньйонів окремо попереджає, що сире м’ясо може бути джерелом паразитів, частина яких небезпечна і для тварин, і для людей. Серед ризиків описують токсоплазми, саркоцисти, трихінели, токсокари, ехінококи та інші паразити, життєвий цикл яких підтримується саме через поїдання сирого м’яса або сирих субпродуктів. Тобто проблема сирого раціону — це не лише бактерії, а й реальний шлях занесення паразитарних інвазій. Продовження 👣

Сечові кристали у собак і котів — це не окрема хвороба, а ознака того, що сеча перенасичена певними мінеральними або органічними речовинами. Важливо розуміти: наявність кристалів у загальному аналізі сечі не завжди означає, що в тварини вже є камені або що лікування треба починати негайно. Частина кристалів може бути випадковою знахідкою, особливо якщо зразок не був свіжим або довго стояв перед дослідженням. У котів, наприклад, кристали треба оцінювати саме у свіжій, нерефрижерованій сечі, бо при зберіганні вони можуть утворюватися вже поза організмом, а склад кристалів не завжди збігається зі складом справжніх каменів. Найпоширеніші клінічно значущі кристали у дрібних домашніх тварин — це струвітні, оксалатно-кальцієві, уратні, цистинові, рідше фосфатно-кальцієві, кремнієві та ксантинові. У собак найчастіше трапляються струвіти, оксалати кальцію та урати; рідше — цистин, кремнезем, фосфати кальцію і ксантин. У котів найчастіші — оксалати кальцію та струвіти, а урати, цистин і фосфати кальцію трапляються значно рідше. 💎 Струвітні кристали складаються переважно з магнію, амонію та фосфату. Вони формуються тоді, коли сеча стає більш лужною і коли в ній є достатня концентрація цих речовин. У собак струвітні камені найчастіше пов’язані з інфекцією сечових шляхів бактеріями, які розщеплюють сечовину і залужнюють сечу. У котів ситуація інша: у них струвітні камені й кристали найчастіше стерильні, тобто виникають без бактеріальної інфекції, а головні чинники — зменшення об’єму сечі та її лужна реакція. Струвітна кристалурія особливо важлива у котів, бо струвіт часто входить до складу уретральних пробок, які можуть призводити до обструкції, особливо в самців. Але навіть тут є важливий нюанс: поодинокі струвітні кристали ще не дорівнюють катастрофі. У котів вони інколи трапляються навіть без каменів і без клінічних ознак, однак якщо кристалів багато, вони стійкі або поєднуються з дизурією, гематурією чи обструкцією, це вже набуває клінічного значення. 🪨 Оксалатно-кальцієві кристали виникають тоді, коли сеча перенасичується кальцієм, оксалатом або обома речовинами одночасно. У котів оксалати кальцію становлять приблизно половину всіх уролітів, а важливим чинником ризику є гіперкальціємія. І в котів, і в собак такі кристали та камені частіше формуються в умовах, коли сеча більш концентрована, а причина в багатьох випадках залишається не до кінця з’ясованою. Для котів також зазначено, що оксалати кальцію більше “люблять” кислішу сечу, тоді як струвіти — нейтральну або лужну. Оксалатні кристали клінічно важливі тим, що на відміну від струвітів, не розчиняються дієтою так легко, а камені цього типу мають виражену схильність до повторного утворення. Тому коли в тварини виявляють оксалатну кристалурію разом із симптомами з боку нижніх сечових шляхів або вже підтвердженими каменями, це не історія про “попити більше водички і поспостерігати”, а причина серйозніше оцінити рівень кальцію, щільність сечі, раціон і ризик рецидиву. 🧫 Уратні кристали найчастіше пов’язані з порушенням обміну пуринів або з проблемами печінки та портосистемного кровотоку. У собак уратні камені зазвичай виникають або через вроджену помилку обміну, або через портосудинну аномалію. Також ризик підвищують раціони з високим вмістом пуринових попередників. У котів урати трапляються рідше, але серед чинників ризику теж описують дуже кислу й концентровану сечу та раціони з високим вмістом пуринів, особливо печінки. Тобто уратна кристалурія — це не просто “ще один тип піску”. Вона може бути підказкою, що у тварини треба шукати печінкову патологію, вроджену особливість обміну, породну схильність або особливості раціону. Саме тому урати — одна з тих знахідок, які часто тягнуть за собою додаткове обстеження, а не лише корекцію корму.

Багатьом власникам здається, що навесні їхній улюбленець ніби “раптово з’їжджає з глузду”: починає голосніше кричати, мітити територію, тікати з дому, шукати пару, гірше слухатися або ставати більш збудженим. Частково це справді пов’язано з весною, але дуже важливо розуміти одну річ: не всі види тварин однаково залежать від пори року. У котів сезонність виражена значно сильніше, а у собак — набагато слабше. Саме тому навесні статева поведінка найпомітніша насамперед у нестерилізованих котів і кішок. 🌞 Головна причина — збільшення тривалості світлового дняУ сезонних видів розмноження тісно пов’язане не стільки з температурою, скільки з освітленням. Коли дні стають довшими, це змінює роботу мозку й ендокринної системи, які керують статевим циклом. У котів цей механізм пов’язаний із мелатоніном: для видів, що розмножуються у період довгого дня, збільшення мелатоніну пригнічує сигнали, потрібні для циклу, а з подовженням дня цей гальмівний вплив слабшає. Саме тому весна для кішок є біологічним пусковим моментом початку активної статевої циклічності. Європейське агентство з безпеки харчового ланцюга також прямо зазначає, що у котів світло опосередковано впливає на відтворення, а самі коти належать до тварин, що розмножуються в сезон довгого дня. 🐱 Чому саме у кішок навесні це видно найсильнішеКішки є сезонно багатоцикловими тваринами: у них статеві цикли повторюються впродовж сезону розмноження, а в північній півкулі цей період припадає приблизно на весну — початок осені. У довіднику з ветеринарної репродукції вказано, що у кішок цикл характерний для періоду від весни до ранньої осені, а овуляція у них зазвичай запускається після парування. Тобто навесні у нестерилізованої кішки не просто “псується характер”, а починає активно працювати нормальна для виду репродуктивна програма. 😺 Що відбувається з поведінкою кішки в цей періодКоли починається статевий цикл, кішка може ставати дуже голосною, тертися об предмети, перекочуватися по підлозі, піднімати таз, відводити хвіст убік, вимагати виходу назовні, гірше їсти та загалом виглядати дуже неспокійною. Для власника це часто виглядає як “дивна поведінка”, але насправді це типові прояви статевої активності. Якщо парування не відбулося, такі епізоди можуть повторюватися знову і знову протягом сезону. Саме тому навесні проблема стає такою помітною у домашніх нестерилізованих кішок. 🐈 Чому навесні активізуються і котиУ самців домашніх котів весняна активізація зазвичай пов’язана не лише з їхніми власними гормонами, а й з тим, що навколо стає більше самиць у тічці. Через це коти частіше мітять, кричать, б’ються, намагаються втекти, шукають доступ до кішок і стають територіальнішими. Це логічний наслідок того, що в самиць саме навесні запускається активний сезон циклів. Тобто весняне “полювання” котів — це не міф, а поведінкова відповідь на масову сезонну готовність кішок до парування. Це висновок, що прямо випливає з відомої сезонності котячого циклу. 🐶 А от із собаками все не так простоНа відміну від кішок, суки не є типовими весняними сезонними тваринами. У ветеринарному довіднику прямо вказано, що собака має цикл упродовж усього року, а тічка в середньому повторюється приблизно раз на 6–7 місяців. Це означає, що для більшості собак весна не є обов’язковим пусковим періодом розмноження. Тому фраза “у всіх тварин навесні починається сезон кохання” для собак не зовсім правильна. 🐕 Чому тоді здається, що собаки теж навесні стають “гормональними”Є кілька причин. По-перше, навесні власники частіше довше гуляють із тваринами, тому зростає кількість контактів і запахових стимулів. По-друге, у вуличному середовищі може збільшуватися кількість нестерилізованих самиць у тічці, і самці на це активно реагують. По-третє, весною загалом більше руху, запахових міток, збудження та соціальних контактів. Тобто у собак весняний сплеск статевої поведінки частіше є не справжньою сезонністю циклу, а наслідком середовища та більшої кількості статевих стимулів. Це вже клінічний висновок на основі того, що собаки циклюють упродовж року, а не лише навесні.Продовження 👣

Поява вдома кошеняти чи цуценяти — це не лише радість, а й період адаптації, коли малюк вчиться жити у новому середовищі, звикати до людей, звуків, запахів, правил і режиму. Саме тому частина поведінкових проявів у перші тижні є нормальною віковою реакцією, а не ознакою “поганого характеру” чи “впертості”. Американські та європейські ветеринарні рекомендації наголошують: у ранньому віці поведінка тварини дуже пластична, а реакції на новий дім, нові стимули та новий побут часто бувають яскравими, але тимчасовими. 😿 Перше, з чим часто доводиться миритися, — страх і хованняІ кошеня, і цуценя після переїзду можуть поводитися насторожено: ховатися, завмирати, уникати рук, лякатися звуків, довго не виходити зі свого укриття або плакати вночі. Для кошенят це особливо типово, бо для них відчуття безпеки тісно пов’язане з можливістю сховатися, контролювати простір і поступово вивчати нову територію. Для цуценят також природні тривога, вокалізація і неспокій після відлучення від матері та однопометників. Це не означає, що тварина “дика” чи “нелюба” — найчастіше це нормальна адаптація до різкої зміни середовища. 🌙 Нічна активність і порушення вашого снуБагато власників стикаються з тим, що кошеня вночі бігає, стрибає, нявчить, шкребе двері або влаштовує “полювання” на ковдру. Це пов’язано з високою ігровою та дослідницькою активністю в молодому віці. У кошенят раннього віку виражена потреба в рухливій, часто хижацькоподібній грі: вони женуться, підстерігають, нападають і хапають предмети. У цуценят також нормальні періоди різкого збудження, особливо ввечері, коли накопичена енергія “виливається” у біг, стрибки і хаотичну гру. У перші тижні це часто треба просто пережити, паралельно вибудовуючи режим дня, спокійні ритуали та достатнє навантаження у відповідний час. 🦷 Кусання, хапання руками й ногами, гризіння всього підрядЦе одна з найтиповіших скарг після появи малюка вдома. Для цуценят гра ротом, жування, покусування й дослідження предметів зубами є нормальною частиною розвитку. У європейських рекомендаціях прямо зазначено, що ігрове покусування є природною поведінкою цуценят. Для кошенят теж характерна інтенсивна ігрова поведінка з хапанням, дряпанням і “полюванням”, а використання людських рук або ніг як іграшки лише закріплює цю звичку. Тобто з таким етапом справді часто доводиться певний час миритися, але не пасивно: не треба грати руками, потрібно давати безпечні іграшки та вчити тварину прийнятним формам гри. 🪑 Дряпання меблів, килимів і всього, що “потрапило під лапу”У кошеняти дряпання поверхонь — це не “помста” і не “шкідливість”, а нормальна котяча поведінка. Фахові котячі рекомендації підкреслюють, що дряпання є природною дією, пов’язаною і з мітками, і з доглядом за кігтями, і з тілесною активністю. Саме тому в перші місяці власнику часто доводиться змиритися з тим, що кошеня буде пробувати дряпати різні поверхні, поки не зрозуміє, де це робити зручно й дозволено. Це не та поведінка, яку треба “зламати”, — її треба правильно перенаправити на кігтеточки, різні поверхні й зручні місця. 🚽 Промахи з туалетом і “неідеальна чистота”Цуценя не народжується вже привченим до туалету. Американські рекомендації щодо життєвих етапів собак наголошують, що в ранньому віці ветеринарна команда має обговорювати нормальну поведінку, соціалізацію та побутові труднощі, а в практичних порадах для власників цуценят туалетні помилки є очікуваною частиною раннього періоду. У кошенят ситуація часто простіша, бо коти природно тяжіють до піщаних субстратів і зазвичай охайні, але й у них можливі тимчасові помилки через стрес, невдале місце лотка, невідповідний наповнювач або надто великий простір одразу після переїзду. Тому перші промахи — не рідкість, і на старті з цим часто доводиться змиритися. Продовження 👣

Пастерельоз — це бактеріальна інфекція, яка у дрібних домашніх тварин найчастіше пов’язана з бактерією пастерела мультоцида. Важливий нюанс у тому, що для котів і собак ця бактерія не завжди є “чужою”: вона може входити до складу нормальної мікрофлори ротової порожнини, носоглотки та верхніх дихальних шляхів, особливо у котів. Тобто сама її наявність ще не означає хворобу. Проблема починається тоді, коли бактерія потрапляє в тканини, де її не має бути, або коли організм тварини вже ослаблений чи має супутнє ушкодження. Саме тоді умовно мирний мешканець слизових стає причиною абсцесів, гнійного запалення, ураження грудної порожнини чи дихальних шляхів. 🦷 Чому ця бактерія така важлива саме для котів і собакПастерела має особливе значення у практиці дрібних тварин тому, що часто пов’язана з укусами, подряпинами, підшкірними абсцесами та інфікованими ранами. У котів її особливо часто знаходять у ротовій порожнині, а також у підшкірних абсцесах і при гнійному запаленні грудної порожнини. У собак і котів пастерели також часто входять до числа бактерій, які ускладнюють укушені рани. Це пояснює, чому навіть невелика на вигляд рана після бійки або укусу може дуже швидко стати серйозною проблемою. 🐱 Що відбувається у котівУ котів пастерела найчастіше проявляється як підшкірні абсцеси після бійок, інфіковані рани, а також як одна з причин гнійного запалення грудної порожнини. Європейські рекомендації для котячої медицини прямо вказують, що пастерели є частою причиною інфекцій шкіри та підшкірної клітковини у котів, а також регулярно виявляються при гнійному запаленні грудної порожнини. Додатково описані випадки вторинного ураження нижніх дихальних шляхів, а значно рідше — ураження центральної нервової системи чи хребтового каналу. 🐶 Що відбувається у собакУ собак пастерельоз частіше розглядають не як окрему “класичну” хворобу, а як частину укушених інфекцій, ранових ускладнень або бактеріального ураження дихальних шляхів. Пастерела може бути однією з бактерій у змішаній інфекції рани, особливо після контакту з іншою твариною. Крім того, ветеринарні довідкові джерела зазначають, що пастерела може брати участь у бронхопневмонії та інших бактеріальних респіраторних процесах. Тобто у собаки вона частіше стає проблемою або після травматичного занесення в тканини, або на тлі вже наявного захворювання дихальної системи. ⚠️ Чому укушені рани такі підступніОсобливо небезпечні котячі укуси, бо вони часто виглядають як маленькі проколи, але бактерії заносяться глибоко в тканини. Через це поверхня може виглядати майже спокійно, а всередині вже формується гнійне вогнище. У ветеринарному довіднику підкреслено, що котячі укуси часто швидко інфікуються й повинні розглядатися як рани з високим ризиком абсцедування, дренування та потреби в антибактеріальному лікуванні. Для собак укушені рани теж небезпечні, але через інший характер травми там часто буває ще й глибоке механічне пошкодження під шкірою. ⏱️ Наскільки швидко може розвиватися проблемаПастерельозна інфекція відома тим, що може розвиватися досить швидко. У джерелах, що описують передачу від котів людині, зазначено, що локальні ознаки запалення нерідко з’являються вже через 3–6 годин. Для ветеринарної практики це важливо як нагадування: якщо у тварини після укусу, бійки чи проколу шкіри швидко з’явилися біль, припухлість, гарячість тканин або гній, чекати “само мине” не варто. 🧫 Чи завжди пастерела означає, що саме вона і виннаНі. Це дуже важливий момент. Пастерела може бути частиною нормальної мікрофлори, особливо у котів, а інфекції ран часто бувають змішаними, тобто там присутня не одна бактерія. Саме тому правильний підхід — не просто “вгадати антибіотик”, а оцінити глибину ушкодження, наявність кишень, гною, сторонніх тіл, відмерлих тканин і, за потреби, взяти матеріал на бактеріологічне дослідження. Іншими словами, проблема при пастерельозі — це не лише мікроб, а й середовище, у яке він потрапив. Продовження 👣

Британець продав два авто, щоб клонувати свою собаку після її смерті — народилося двоє щенятУ Великій Британії чоловік вирішив клонувати свого собаку, з яким він мав сильний емоційний зв’язок та прожив тринадцять років.Про це повідомляє The Telegraph.Том Рубітон виіршив «генетично зберегти» свою собаку Дейзі, коли дізнався про її онкологію. На це він витратив близько 80 тисяч фунтів стерлінгів — продав два свої спортивні автомобілі марки Mercedes. Процедуру провели у Сеулі, займалась цим компанія з Південної Кореї Sooam Biotech Research Foundation.Кокер-спанієль Дейзі померла у 2016 році. Її клітини передали до лабораторії, там з них створили ембріони за допомогою методу перенесення ядра соматичної клітини. Так на світ з’явилися двоє цуценят, їх назвали Миртл та Мейбл. Генетично вони є копіями померлої Дейзі. При цьому певні відмінності між ними можна прослідкувати як у зовнішності, так і в характері — через вплив навколишнього середовища.Том і сам не був впевнений, що це спрацює, проте в моменті прийняття цього рішення він не був упевнений, що клонування взагалі спрацює, проте сильний емоційний зв’язок із улюбленицею, який формувався протягом багатьох років, додав йому рішучості.Клони не є точними копіями його собаки, зізнається Рубітон, проте нові улюбленці допомогли йому пережити втрату. Миртл і Мейбл жтвуть разом зі своїм власником уже 9 років.

Насамперед важливе уточнення: у побуті та навіть серед колег інколи кажуть «транзиторна ГКМП», але більш коректно говорити «транзиторне потовщення міокарда» або «транзиторний фенотип гіпертрофічної кардіоміопатії». Причина проста: справжня гіпертрофічна кардіоміопатія — це хвороба серцевого м’яза, яка зазвичай не зникає повністю, тоді як транзиторний варіант імітує її на ультразвуковому дослідженні, але з часом може суттєво зменшуватися або навіть нормалізуватися. Саме тому сучасні кардіологічні джерела відносять транзиторне потовщення міокарда до станів, що наслідують фенотип гіпертрофічної кардіоміопатії, а не обов’язково є тією самою хворобою. 🫀 Що таке звичайна ГКМПГіпертрофічна кардіоміопатія у котів — це найпоширеніший фенотип кардіоміопатії, для якого характерне потовщення стінки лівого шлуночка без очевидного перевантаження серця, яке саме по собі могло б таке потовщення пояснити. Це потовщення пов’язане переважно зі збільшенням кардіоміоцитів і фіброзними змінами, а клінічно хвороба може довго перебігати приховано або ж призводити до серцевої недостатності, тромбоемболії чи раптової смерті. 🔄 Що таке транзиторне потовщення міокардаТранзиторне потовщення міокарда — це стан, при якому на ехокардіографії у кота бачать потовщення міокарда, інколи збільшення лівого передсердя і навіть прояви застійної серцевої недостатності, але згодом ці зміни частково або повністю регресують. У класичному дослідженні у котів із таким станом товщина стінки лівого шлуночка зменшувалася з медіани 6,8 мм до 4,8 мм, а співвідношення лівого передсердя до аорти також знижувалося після середнього проміжку близько 3,3 місяця. В іншому більш пізньому дослідженні максимальна товщина стінки зменшувалася в середньому з 8,3 ± 1,7 мм до 5,4 ± 0,9 мм за медіану 3,5 місяця. 📌 Найголовніша різниця між нимиКлючова відмінність така: звичайна ГКМП — це зазвичай стійке, хронічне захворювання, а транзиторне потовщення міокарда — потенційно зворотний стан. При транзиторному варіанті серце може виглядати дуже схоже на ГКМП на момент первинного огляду, але динаміка при повторних ультразвукових дослідженнях інша: стінки тоншають, розміри лівого передсердя нормалізуються, частину ліків згодом можна відмінити, а прогноз у середньому кращий. Саме повторне ехокардіографічне обстеження через певний час часто і дає відповідь, з чим ми маємо справу. 🐱 Які коти частіше мають транзиторний варіантЗа наявними даними, коти з транзиторним потовщенням міокарда в середньому молодші, ніж коти зі звичайною ГКМП. У дослідженні, де порівнювали ці дві групи, медіанний вік котів із транзиторним станом становив 2 роки, тоді як у групі зі звичайною ГКМП — 8 років. Крім того, у транзиторній групі значно частіше перед початком хвороби був якийсь попередній провокуючий чинник. ⚡ Що може запускати транзиторне потовщення міокардаУ таких котів нерідко є попередня подія, яка могла стати поштовхом до гострого ушкодження або запальної реакції міокарда: сильний стрес, наркоз, операція, тяжка системна хвороба, інколи ймовірний міокардит. У дослідженні такі попередні події були у 71% котів із транзиторним потовщенням проти 29% котів зі звичайною ГКМП. Це не означає, що причина завжди одна й та сама, але така асоціація дуже важлива для клінічного мислення. 🧪 Чи можна відрізнити їх по аналізахНе завжди, але допоміжні підказки існують. Огляд із лабораторної оцінки серцевих хвороб у котів зазначає, що тропоніни можуть бути корисними для розмежування справжньої гіпертрофічної кардіоміопатії та транзиторного потовщення, пов’язаного з міокардитом, хоча між цими групами є суттєве перекриття показників. Тобто підвищений тропонін може підтримати підозру на гостре ушкодження міокарда, але сам по собі не ставить остаточний діагноз.Продовження 👣

У побуті власники часто кажуть «преанальні залози», але точніше з ветеринарної точки зору йдеться про анальні мішечки з дрібними залозами в їхній стінці. Вони розташовані по обидва боки від анального отвору та містять густий секрет із дуже вираженим запахом. У собак і котів цей секрет у нормі невеликими порціями виділяється під час дефекації. За сучасними ветеринарними джерелами, основна роль цих структур пов’язана не з “очищенням організму”, а зі запаховою комунікацією та міченням. 🧠 Що це взагалі такеАнальні мішечки — це парні утворення біля анального отвору. У їхній стінці є залози, які виробляють пахучий секрет. Саме тому в розмовній мові прижилася назва “залози”, хоча анатомічно правильніше говорити про мішечки та їхній вміст. Секрет може бути рідшим або густішим, а його запах — різким і специфічним. 👃 Головна функція — запахова «візитівка»Для собак і котів запах — це окрема мова. Саме тому тварини так активно обнюхують ділянку під хвостом одна одної. Секрет анальних мішечків містить індивідуальний запах, який допомагає іншим тваринам отримувати важливу інформацію: хто це, чи знайома це тварина, яка її статева та, ймовірно, соціальна належність. У доступних ветеринарних джерелах це описують як запахове мічення території та комунікацію між тваринами. 💩 Чому вони спорожнюються під час дефекаціїУ нормі калові маси, проходячи прямою кишкою та анальним каналом, механічно стискають анальні мішечки, і частина секрету виходить назовні. Тобто природа задумала так, щоб у більшості здорових тварин ці структури спорожнювалися самостійно, без регулярної допомоги людини. Саме тому рутинне “чистити залози всім підряд” — неправильно. 🐶🐱 Чи однаково вони важливі для собак і котівІ в собак, і в котів анальні мішечки виконують подібну запахову функцію. Але клінічні проблеми з ними у собак трапляються значно частіше. У котів захворювання цієї ділянки загалом описуються як менш поширені, а найчастішою проблемою в них є закупорка. У собак хвороби анальних мішечків — одна з найчастіших патологій анальної ділянки. ⚠️ Коли нормальна функція порушуєтьсяПроблеми починаються тоді, коли секрет стає занадто густим, вихідний протік звужується або спорожнення перестає відбуватися нормально. Тоді мішечки переповнюються, виникає закупорка, потім може приєднатися запалення, інфекція, а в тяжчих випадках — абсцес. Це вже не “дрібниця”, а болісний стан, який потребує огляду лікаря. 📌 Які ознаки можуть вказувати на проблемуНайтиповіші прояви:🐾 їзда задом по підлозі;🐾 вилизування або покусування ділянки під хвостом;🐾 різкий неприємний запах (протухших яєць чи риби)🐾 болючість при дефекації;🐾 набряк або почервоніння біля анального отвору;🐾 інколи домішки крові чи гною, якщо вже формується абсцес.Важливо розуміти, що “їзда на попі” не завжди означає саме анальні мішечки: подібні симптоми можуть бути і при паразитах, дерматологічних проблемах, болю в промежині чи запаленні в цій ділянці. 🧬 Чому одні тварини мають проблеми частішеЗа даними ветеринарних джерел, дрібні породи собак більш схильні до закупорки та запалення анальних мішечків, тоді як у великих і гігантських порід це трапляється рідше. Причини багатофакторні: анатомічні особливості, консистенція калу, хронічні порушення травлення, ожиріння, шкірні та алергічні хвороби, місцеве запалення. ❌ Міф: їх треба чистити всім регулярноЦе один із найпоширеніших міфів. У здорової тварини анальні мішечки не потребують постійного рутинного спорожнення “для профілактики”. Британська ветеринарна асоціація дрібних тварин у своїх матеріалах прямо відносила рутинне спорожнення анальних мішечків без клінічних ознак до неургентних маніпуляцій, тобто до того, що не є обов’язковим для здорової тварини. Іншими словами: якщо немає симптомів і при огляді все гаразд, регулярне механічне спорожнення не є стандартною потребою для кожного пацієнта. Продовження 👣

У Китаї сім викрадених собак самостійно повернулися додому — момент завірусився в мережі, відео отримало понад 230 мільйонів переглядівУ китайському місті Чанчунь активно обговорюють історію семи викрадених сільських собак, які втекли від людей з магазину собачого м’яса, і самостійно повернулися до своїх господарів.Про це повідомляє South China Morning Post, а відео завірусилось в китайській соцмережі Douyin. Інцидент стався в провінції Цзілінь 16 березня.Користувач соцмережі, на прізвище Лу зняв собак на відео, які рухалися по трасі в Чанчуні. На відео видно групу різних порід, серед яких німецький вівчар, золотистий ретрівер, лабрадори, пекинеси та коргі. Всі собаки тримаються разом й піклуються одне про одного.Коргі, який йде першим, часто озирається і наче перевіряє, чи ніхто не залишився позаду. Тим часом вівчарка рухається в центрі групи і «слідкує» за процесом по обидва боки.Собаки виглядали як «брати, які перебувають у біді, і рухаються злагоджено», розповів Лу у коментарі для Daily Mail. На спроби перехожих направити їх у безпечне місце, чотирилапі не реагували, додав він. Тоді Лу опублікував відео на Douyin і закликав місцеву владу втрутитися у ситуацію.Як з’ясувалося згодом, всі сім собак походять із одного села. Вони зазвичай вільно блукають разом і мають «міцні дружні зв’язки». Місцева організація Bitter Coffee Stray Dog Base направила волонтерів і навіть дрон для спостереження та безпечного повернення тварин додому. За словами волонтера, собаки могли втекти з вантажівки, в якій їх перевозили до закладу, де продають собаче м’ясо, хоча свідків немає.19 березня місцеві волонтери повідомили, що всі сім собак повернулися до своїх власників із трьох різних родин. Траса, де їх уперше помітили, була за 17 км від села.Самі ж господарі висловили полегшення й радість, що їхні домашні улюбленці повернулися живими.У північному Китаї ще працюють кілька ресторанів, що продають собаче м’ясо, зазначає медіа. Під час холодних зим місцеві жителі вважають його джерелом тепла та їжі.Представники Dalian Animal Protection Association зазначають, що собачі ферми рідкісні, адже розведення собак дороге. Для багатьох власників магазинів собачого м’яса найпростіше джерело отримати його — це бродячі безпритульні собаки або викрадені домашні тварини.

10 найбільших птахів світу: серед них є такий, що важить, як піаніноЕволюція перетворила деяких птахів на справжніх велетнів. Окремі види важать понад 100 кілограмів та легко обганяють професійних атлетів. Портал DiscoverWildLife опублікував рейтинг пернатих, чиї розміри та вага змушують забути про здатність до польоту.Більшість учасників списку належать до групи безкілевих - це нелетючі птахи, які мають довгі ноги та міцні шиї. Раніше планету населяли ще більші істоти – епіорнісові (птахи-слони). Їхня вага перевищувала 500 кілограмів.Найвищим в історії був гігантський моа з Нової Зеландії. Він сягав 3,6 метра заввишки. Люди винищили цих велетнів приблизно до 1500 року. Зараз першість тримають інші.Звичайний страус (156,8 кг)Це абсолютний лідер. Він важить як піаніно, а зріст сягає 2,8 метра. Страус мешкає в Африці та частинах Австралії. Птах розганяється до 65 км/год і відкладає найбільші яйця у світі. Це небезпечний сусід і не треба його злити. У Південній Африці від ударів страусів щорічно гине троє людей. Навіть легендарний музикант Джонні Кеш ледь не став жертвою власного птаха.Сомалійський страус (130 кг)Раніше його вважали підвидом, а тепер це окремий вид. Цей страус трохи менший за свого родича і мешкає на території Африканського Рогу. Східноафриканський рифт розділив популяції, що є класичним прикладом алопатричного видоутворення. Географічний бар'єр зупинив схрещування, тож птахи пішли власними шляхами еволюції.Південний казуар (85 кг)Він виглядає як прибулець із минулого. Його зріст - 1,7 метра, а живе птах тропіках Австралії та Нової Гвінеї. Казуар видає глибокий гул, що нагадує звуки з "Парку Юрського періоду". Він шукає фрукти на лісовій підстилці, щоб поласувати.Північний казуар (75 кг)Родич південного сусіда. Він трохи легший та має яскраву шкіру на шиї. Зустрічається в болотах Нової Гвінеї. Це дуже потайливий та обережний птах, якого важко зустріти.Ему (70 кг)Це найвищий птах Австралії. Його зріст - 1,9 метра. Історія стосунків ему з людьми трагікомічна. У 1932 році австралійський уряд оголосив цим птахам війну. Солдати з кулеметами намагалися знищити популяцію. Але ему виявилися спритнішими й перемогли у тій війні. Зараз вони - символ континенту.Імператорський пінгвін (46 кг)Єдиний мешканець Антарктиди у списку. Пінгвін виживає при -60 градусах, адже його тіло вкрите щільним пір'ям. Крім того, товстий шар жиру тримає тепло. Пінгвіни гріються групами й постійно міняються місцями. Кожен має шанс постояти в теплому центрі кола.Великий нанду (40 кг)Найбільший птах обох Америк. Живе в Аргентині та Бразилії. Цікавий факт: нанду колонізували Німеччину. Шість птахів втекли з ферми у 2000 році й тепер їх там сотні. Місцеві фермери незадоволені, адже полювання на них офіційно дозволили.Домашня індичка (39 кг)Єдиний птах у рейтингу, який літає, але робить це дуже погано. Дикі предки важили менше, проте фермери штучно збільшили вагу домашніх індичок. Популяція диких індиків ледь не зникла у 1930-х, а сьогодні їх понад 7 мільйонів.Карликовий казуар (34 кг)Його називають гірським, бо птах живе на висоті до 3000 метрів. Карликовий казуар має красиву синьо-фіолетову шию. Це найменший серед казуарів. Проте він все одно залишається велетнем порівняно з більшістю птахів.Нанду малий (28,6 кг)Цей вид відомий як "нанду Дарвіна". Чарльз Дарвін зустрів його у Патагонії. Птах допоміг вченому зрозуміти еволюцію. Дарвін тоді замислився, "чому схожі види живуть поруч", що й стало цеглинкою в теорії походження видів.