(ч. 3 з 3) На цьому моменті особисто мене вражає, як давні слова св. Павла про його сучасників із типово біблійним масштабуванням стали образом сучасних глюків і перетворилися на реальне есхатологічне пророцтво.

(початок тут)

«Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!» (1 Кор. 15:14)

Павло поставив питання без богословських реверансів: або Воскресіння — це фізичний, атомарно-молекулярний і метафізичний факт, що зламав закони ентропії та біологічної смерті, або все християнство — марний шаманізм і масовий психоз. Для Павла не існувало компромісу у вигляді «духовного відновлення» чи «метафори надії».

У цей самий час католицтво вже на пів шляху до капітуляції. Академічна верхівка вже звела диявола і Армагеддон до зручних символів і метафор, і потихеньку підбирається до самого факту Воскресіння. У сучасних працях (Ранер, наприклад) Воскресіння де-факто вже описується не як квантово-біологічний струс матерії, а як «екзистенційний зсув у свідомості першохристиянської спільноти» чи «літургійне переживання присутності».

І тут стежте за руками: якщо Воскресіння — це лише психологічний символ, то християни дійсно найнещасніші з усіх людей, бо продають психотерапевтичну пустишку під виглядом перемоги над смертю. Оголосити Воскресіння символом — це останній цвях у труну католицької метафізики, після якого католицизм можна буде офіційно перепрофілювати на благодійний фонд із музейним комплексом.

Добре, що досі жоден Папа не погодився з подібними закидонами. Але проблема в тому, що папи не навчають у семінаріях. У семінаріях рулить єзуїтська професура зі всіми описаними вище глюками, отже це — програмний код священства через 20 років, якраз коли нас почне накривати криза поколінь, межа зростання і другий закон термодинаміки (приперчений законом Ешбі), про що я говорив у п'яти минулих подкастах.

«Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, — для юдеїв згіршення, а для греків — безумство» (1 Кор. 1:22–23)

Павло чітко розвів по різні боки барикад «безумне Боже» (радикальний, скандальний, ірраціональний факт втілення та воскресіння Творця), «мудрість світу» (грецький раціоналізм, який вимагав логічної концептуалізації) і «вимогу знаків» (буквалістичний квазімістицизм юдеїв).

Павло прямо казав: Хрест для елінізованого розуму — це дурість (грец. μωρία — морія, буквально дебілізм, недоумство).

Новітні католицькі богослови (насамперед єзуїтська школа) зробили саме те, від чого застерігав Павло: вони панічно злякалися бути дурнями в очах секулярної академічної спільноти. Вони обрали «ум світу» — раціоналізм, позитивізм і безпечний гуманізм. Замість того, щоб нести «скандал віри» й відкрито говорити про фазовий перехід і надприродний Hard Reset, вони вирішили стати «інтелектуально респектабельними», сором'язливо заховали розп'ятого й воскреслого Бога за словесними еквілібристиками, герменевтикою й ліберальною етикою. Православні ж взагалі забили на «ум світу» і косплеять давніх юдеїв в їх заскорузлому книжництві і фарисействі, ясна річ відкидаючи те саме «безумне Боже».

Що скажете, дорогі читачі? Хто гонить, богослови в мантіях чи нонейм-колхозник? Що для вас біблійний Апокаліпсис?