Пару днів спостерігаю мовосрач, спричинений дописом нового міністра освіти. Я поки що особисто відсторонено спостерігаю за цим новим призначенням, бо багато разів раніше, люди, які мали обнадійливі вихідні дані, більше говорили, ніж діяли. Тому лише час покаже, наскільки це призначення є ефективним.Але реакція, спричинена дописом міністра, доволі цікава.Тут об‘єднали зусилля і салют консерв, і справді патріотичні люди, які сприйняли його слова на свій рахунок, як втручання у приватне життя.І якщо перші - це особи, що мімікрували під патріотів, а тут їх бомбануло і нема сил терпіти ці «пекельні борошна». То другі - це подекуди навіть дуже розумні і освічені люди, які почали порівнювати Україну з іншими країнами, де функціонують різні мови.Це, на мою суб‘єктивну думку, маніпулятивна аргументація, яка не враховує ні історичного контексту, ні сьогоднішніх викликів і реальності, в якій опинилась Україна. І ці порівняння з іншими країнами вже давно використовує вата, щоб пояснити чому не треба дерусифікувати мовний простір.Хоча, саму тезу, яку використав міністр освіти, можна було б сформулювати інакше.А за фактом, запитання в коментарях до цієї теми, є дуже логічним - де саме, в якій країні, в майбутньому, може згодитись сьогоднішнім українським дітям російська мова? Ну окрім випадків, коли є наполегливе бажання зберегти в українському просторі російську ідентичність в майбутніх поколіннях.