Дорогі українці й українки в Чорногорії. 🇺🇦Ті, хто опинився тут не з цікавості й не з легкості, а тому що війна виштовхнула з дому. Хто пакував життя у валізи. Хто їхав, не знаючи, коли повернеться. А чи повернеться взагалі.Чотири роки повномасштабного вторгнення.Дванадцять років підлої, виснажливої, цілеспрямованої російської агресії проти України. Ці цифри звучать сухо. Майже офіційно. Але за ними — життя. Наші життя. Розірвані навпіл. Зупинені. Перевернуті. Назавжди змінені. 💔Ми ніколи не забудемо ранок 24 лютого 2022 року. Ніколи.Пам’ять про нього не стирається. Вона прокидається разом з нами — іноді серед ночі, іноді в тиші чужого міста, де все ніби спокійно, але всередині не стихає війна. Той день розділив усе на «до» і «після». Світ відміряв нам лічені дні, а ми відповіли стійкістю, яку тепер вивчають. І яку ще довго не зможуть пояснити.Кожен день цієї війни — нове випробування.Втрати, що не піддаються словам. Біль, який не завжди видно зовні, але який завжди з нами. Та навіть у цій темряві є те, що не зникло. Не зламалося. Не здалося. Це ми. Люди. Українці. Саме ми тримаємо країну — на фронті, в тилу, у вимушеній еміграції. Навіть далеко від дому. Особливо далеко від дому. 🌍Ми дякуємо нашим Захисникам і Захисницям. 🙏Тим, хто сьогодні боронить Україну зі зброєю в руках.Дякуємо тим, хто лікує, навчає, волонтерить, працює, підтримує армію і не дозволяє втомі з’їсти віру.Схиляємо голови в пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну. Про військових. Про цивільних. Про кожного, чию історію обірвала ця війна. 🕯️Ми тут. Але наші серця — там, вдома.І поки вони б’ються, Україна живе.Слава Україні!Слава нашим Героям і Героїням! 🇺🇦✨