Гроші у громад відберуть. Не у Міндічів і Ко, а у Тебе. Далі — через тарифи у родин. Потім буде підвищення податків: спочатку для бізнесу, потім ПДФО на людей, далі — на паї. А ще трудовий кодекс як останній гвіздок у труну класу робітників і малого бізнесу.

А будуть податки на олігархів?

Якщо держава знову шукає додаткові гроші для бюджету, логічне питання — чому першою мішенню мають бути робітники, селяни, ФОПи та малий бізнес? Чому не почати з великих капіталів, монополій, надприбутків, природної та монопольної ренти? У світі існують цілком реальні інструменти, які можна обговорювати і для України: податок на чисте багатство для надвеликих статків, податок на надприбутки (windfall profits tax), прогресивне оподаткування великих приростів капіталу, податок на великі фінансові операції, мінімальне ефективне оподаткування великих міжнародних груп, вилучення надлишкової природної та монопольної ренти, прогресивне оподаткування великих портфелів землі та комерційної нерухомості, спеціальне оподаткування надприбутків у висококонцентрованих або монопольних секторах.

Не йдеться про те, що всі ці інструменти треба завтра механічно запровадити в Україні. Йдеться про принцип. Якщо ми говоримо про справедливий розподіл податкового навантаження, то на столі мають бути не тільки чергові пропозиції підняти податки для тих, хто працює, а й питання великого капіталу, надприбутків, монополій, природної ренти та виведення прибутків.

Звичайно, війна увірвалася у макро- та мікроекономіку. Звичайно, світові партнери мають свої інтереси, а Україні доводиться приймати надзвичайно складні рішення в умовах війни. Але де глибокі реформи всеукраїнського рівня?

Де реформа місцевого самоврядування, судів, правоохоронних органів, податкової? Де реформа антимонопольного законодавства? Де демонополізація? Де реформа митниці? Де системна боротьба зі схемами з ПДВ? Де контроль трансфертного ціноутворення? Де реальна детінізація підакцизних ринків? Де реформа управління державними активами? Де нормальна політика щодо природної ренти?

І головне — де відповідь на просте питання: скільки бюджет втрачає через кожну велику схему і скільки реально можна повернути без нового навантаження на робітників, селян і малий бізнес? Якби п’ять останніх урядів і цей просто копчений парламент спромоглися вирішити хоча б п’ять базових задач, Україна сьогодні мала б зовсім іншу бюджетну та економічну ситуацію.

Перше — митниця. Не декларативна боротьба з контрабандою, а повний контроль митної вартості, походження товарів, ризиків заниження імпортних цін і операцій пов’язаних компаній.

Друге — скрутки ПДВ та фіктивний податковий кредит. ПДВ — один із центральних потоків державних фінансів. Отже, боротьба із системними схемами тут — це не боротьба з підприємцем, а повернення державі того, що з неї виводять.

Третє — тіньова зайнятість і зловживання спрощеною системою. Але відповідь має бути не «задушити малого підприємця». Відповідь — знайти великі схеми, які маскуються під малий бізнес.

Четверте — підакцизні ринки: тютюн, алкоголь, пальне. Якщо величезний легальний ринок існує поруч із тіньовим, проблема не в тому, що українці мало платять податків. Проблема в тому, що держава не забирає належне там, де податок уже встановлений.

П’яте — прибутки великих груп, трансфертне ціноутворення, монополії, природні ресурси та виведення капіталу.

Ось тут і має бути відповідь на питання: а будуть податки на олігархів? Не в телевізорі. У податковій базі. Не новий податок для ФОПа, а нормальне оподаткування реального прибутку. Не новий збір із зарплати, а контроль виведення прибутків. Не новий податок на пай, а справедливе оподаткування використання активів, монополій і природної ренти. І головне — не вигадувати красиві цифри про «ми точно отримаємо ще 100 чи 200 млрд». Без повного аудиту це буде політичним лозунгом, а не економічним розрахунком.

А тепер — громади.

За 2025 рік до загального фонду місцевих бюджетів надійшло 514 млрд грн власних доходів без міжбюджетних трансфертів.