Людмила Лісовська згадувала, як ще у 2014 році відважні волонтерки ховали приціли в жіночих сумочках, щоб провезти їх через аеропорти, долаючи понад дві тисячі кілометрів — усе заради тих, хто став на захист України. Тоді вони купували тепловізори, амуніцію, усе необхідне — не чекали наказів, просто діяли. Бо знали: час не терпить зволікань.Сьогодні її організація — це ціла спільнота небайдужих, які щодня підтримують українських воїнів. Вони опікуються багатьма бригадами і роблять усе можливе — в першу чергу, забезпечують дронами. Тими “очима неба”, які рятують життя.Наша зустріч у Гаазі була присвячена тим, кого ми ніколи не маємо права забути: захисникам Маріуполя, оборонцям Азовсталі, тим, хто вже понад три роки перебуває в російських катівнях — мужнім, незламним, рідним.Разом із модераторкою Іриною ми згадували імена: Наталю Луговську, Володимира Ходаківського, Михайла Ніконця, «Вогника», Анастасію Куницьку з «Дезмондом»… Читали уривок із щоденника «Дипломата».Читали вірші. Я — свої. А Ірина зачитала поезію дружини Юрія Лисоконя — той вірш, який вона присвятила йому.Було дуже щемко. На завершення ми розіграли книгу з підписами азовців, які збирала мені Мама Таня. Книгу забрала нідерландка за 210 євро — не просто книгу, а частинку серця українського спротиву.Говорили багато. Про Україну. Про незламність. Про любов, яка сильніша за страх. Дякую за натхнення!! #очімаріуполя #eyesofmariupol #freeazovstaldefenders