нас тупило утро

ЛЕГІОНЕР КРИВОГО РОГУ - ОЛЕКСАНДР ОНИЩЕНКО. ДРУГ «ХАЛК»Олександр народився 11 травня 2000 року в м. Кривий Ріг. Після закінчення школи вступив до Гірничого коледжу ДВНЗ «Криворізький національний університет», у якому здобув спеціальність «Підземна розробка корисних копалин».До початку повномасштабної війни займався рукопашним боєм, за що неодноразово отримував нагороди. Халк був у складі Криворізького осередку Центурії з самого початку його формування.З 27 липня 2020 року до 23 грудня 2021 року проходив строкову службу у Збройних силах України. У вільний час він відвідував футбольні матчі на секторі, був представником червоно-білого руху у фанатському колективі "The Company".В перші дні повномасштабного вторгнення, 25.02.2022, "Халк" долучився до лав українського війська - служив снайпером у батальйоні розвідки "Скала", виконував бойові задачі у Харківській області. Перша була біля населеного пункту Заводи на Барвінківському напрямку, там він супроводжував групу снайперів, демонструючи вражаючу майстерність, згодом сам приєднався до них. Після цього брав участь у боях на найзапекліших ділянках фронту. Був у тому числі і Соледар, де його підрозділ тримав кругову оборону.14.01.2023 останній свій бій з споконвічним ворогом "Халк" прийняв поблизу с. Кліщіївка Донецької області. Даючи відсіч ворогові, отримав численні поранення. На жаль, вони виявилися фатальними.Серце легіонера Центурії, відважного сина Української Nації перестало битися 18 січня 2023 року.У Олександра залишилась дружина та маленька донька.

V РІЧНИЦЯ ЦЕНТУРІЇСьогодні ми відзначаємо п'ять років від дня створення Центурії — п'ять років боротьби, честі та шляху вірності Ідеї Naції. 5 років тому 2-й командир полку «Азов» Ігор Михайленко «Черкас» разом з колективом азовських ветеранів сформували Nашу організацію, створивши унікальне місце, де українська молодь може стати новим поколінням Героїв.Всі ці роки ми досягали Nашого ідеалу у дії: формували, навчали й гартували нове покоління борців, здатних протистояти як зовнішній агресії, так і внутрішнім викликам, бо вірність Українському Nаціоналізму для нас це не популістичне гасло чи мода, а одвічний дороговказ і шлях життя, що вимагає постійної праці над собою та готовності до жертовності.Nаша мета залишається незмінною — Українська Самостійна Соборна Держава. І шлях до неї пролягає через безкомпромісну боротьбу: на фронтах війни, у тилу, в культурі, в суспільній свідомості.Сотні легіонерів Центурії в лавах ІІІ окремої штурмової бригади та ІІІ армійського корпусу під командуванням полковника Андрія Білецького, та інших підрозділів Сил Оборони України несуть стяг Nашої Ідеї безпосередньо на полі бою. Десятки з них навіки залишилися у строю, вписавши свої імена до Пантеону Центурії. Через освітні заходи й вишкільні проєкти, волонтерську підтримку та фізичну підготовку — ми зміцнюємо Nацію зсередини, відновлюємо зв’язок поколінь, даємо можливість молоді жити насиченим життям. Центурія — це про вибір. Про обов’язок. Про вірність тим, хто був до нас, і тим, хто буде після. Цей шлях — не для всіх. Але той, хто обирає Центурію, обирає служіння Вищій Ідеї.5 років для Nас лише початок. Майбутнє покаже, що ми були праві.Майбутня Велика Україна починається з тебе — включайся в Центурії!#Справжня_історія_України #Ідеологія_Центурії Центурія в інших соціальних мережах:▫️Facebook ▫️YouTube▫️Instagram▫️Сайт

День, коли вперше довели, що вміємо перемагати росію: 11 річниця бою за звільнення МаріуполяКомандир Третього Армійського Корпусу Андрій Білецький: «Півмільйонне місто було в заручниках у бойовиків більше місяця. Вони укріпилися в центрі міста на вулицях Грецькій та Італійській, замінували банк та підходи до своїх позицій».На світанку 13 червня 2014-го загони добровольців без досвіду і важкого озброєння розпочали штурм противника. Більшість — добровольці з Донеччини, Луганщини, Харкова. Футбольні фанати й ті, хто до того ніколи не тримав зброї. Операцією командував Андрій Білецький.Задля звільнення міста, яке ворог вже затаврував «частиною днр» головним ресурсом стала не зброя, а ідея, вольові люди й готовність діяти. Так 150 бійців щойноствореного Азову з боєм просувались кварталами, вибиваючи окупантів. А вже до обіду над Маріуполем здійнялися жовто-блакитні стяги.Це було перше українське «неможливо» у війні проти більшого за нас ворога, яке стало реальністю.У складі тепер Третьої штурмової бригади ми продовжуємо нищити окупантів, щоб одного світанку знову зайти на вулиці нашого Маріуполя. З пам'яттю про всіх побратимів, які віддали для цього життя.3ОШБр | Instagram | Facebook | YouTube | ab3.army | TikTok | Підтримай Третю штурмову🇺🇦

ДРУГ ЛАТВІЄЦЬ — НАВІКИ В СТРОЮ!Легіонер Харківського осередку Центурії, боєць розвід-диверсійного спецпідрозділу Hatred у складі I штурмбату III ОШБр, латвійський доброволець — Нікіта Таренов «Латвієць» загинув в бою з російськими ординцями у боротьбі за Велику Україну.Родом із Риги. Навчався на психолога, працював, займався ножовим боєм, боксом, тактикою і тактичною медициною. Збирався служити в Латвії. Але все змінилося, і він поїхав в Україну.Шлях в Україні розпочався у 2017 році — з приєднання до Харківського осередку Nаціональних Дружин. Всередині організації познайомився з Іксом і Малишем, з якими згодом заснували секцію з вивчення італійського стилю ножового бою «Культ Ножа». У 2019 році на основі цієї секції утворилася організація Nord Storm, яка об'єднувала прихильників Straight Edge. Окрім тренувань хлопці активно полювали за прихильниками «русского міра» та боролися з алкогольною залежністю Української Nації, закривши наливайки в різних районах Харкову. Також з 2017 року, не маючи українського громадянства, без вагань взяв участь в АТО як доброволець. З початком повномасштабної війни продовжив воювати за Україну, як і раніше без громадянства.24.02.2022 став на захист Харкова, звільняв Харківщину у складі спецпідрозділу ГУР МО «Кракен». Також воював на Херсонському напрямку, брав участь у звільненні Херсону.Згодом долучився до розвід-диверсійного спецпідрозділу Hatred у складі I штурмбату III ОШБр.14.05.2025 на Харківському напрямку Латвієць був поранений у бою під час успішного відбиття ворожого наступу. У процесі евакуації разом з побратимом загинув внаслідок удару ворожого безпілотника.Слава Герою!#Легіонери_Центурії Центурія в інших соціальних мережах:▫️Facebook▫️YouTube▫️Instagram ▫️TikTok▫️Сайт

11 років «Азову»: історія легенди5 травня, 2014 рік. Після арештів та вʼязниць, відомого бою на Римарській, звільнення Харкова й перших пострілів війни група українських партизанів стає офіційним бойовим підрозділом. Унікальні кадри тих історичних днів — сьогодні у відео. «Чорні чоловічки» під командуванням Андрія Білецького отримали інсайдерську інформацію: дезорієнтовані турбулентністю в країні українські ВВ покинули свою базу у Бердянську. Для «Чорного корпусу» — це шанс заволодіти зброєю військової частини, яку вже розтягують росіяни й сепаратисти. І єдиний легальний спосіб її отримати — трансформуватися з партизанського загону в міліцейський. Для націоналістів, ультрасів, хуліганів, які ще вчора билися з міліцією, такий розвиток подій став несподіваним й іронічним. Але вже у перші дні існування як підрозділу МВС «чоловічки» прийняли кілька боїв і взяли в полон цілого міністра оборони так званої «днр». Так народжувався легендарний «Азов».За місяць новостворений добровольчий підрозділ звільняє Маріуполь — згоду на авантюрну операцію Білецький вибиває у скептично налаштованого командування. З техніки — обшитий бронею «КАМАЗ», з важкого — ЗУ-шка та «Утьос». Серед бійців — 16–18-річні добровольці. Далі — звільнення Марʼїнки, Іловайськ, Широкине вересня 2014-го, Павлопіль-Широкинська операція лютого 2015-го та інші бої, просякнуті духом зухвалості. Фронт оманливо стихнув. І цей час «Азов» використав для нарощення професіоналізму. Створено Військову школу ім. Коновальця, сержантські курси, систему рекрутингу та підготовки бійців. Зібраний з сотні націоналістів загін став одним з найпрофесійніших та найбоєздатніших. Батальйоном, полком, бригадою. Та «Азов» ніколи не був просто військовим підрозділом. Це — феномен, велика родина.Під час вторгнення 2022-го підрозділ взяв лідерство у бою за Маріуполь, створивши легендарний гарнізон на «Азовсталі». Його ветерани відбивали наступ на Київщині, Харківщині, Запоріжжі, Херсонщині, Сумщині, Чернігівщині, Дніпропетровщині та організовували операції з порятунку побратимів в оточеному Приазов'ї. За своїх гинули й потрапляли в полон.Пам’ятаємо всіх полеглих на цьому шляху. І заради них продовжуємо битися за свою країну. З річницею — кожного, хто був і залишається частиною азовської родини!3ОШБр | Instagram | Facebook | YouTube | ab3.army| TikTok | Підтримай Третю штурмову🇺🇦

ЧОМУ ВІЙСЬКОВОГО ТЯГНЕНАЗАД НА ВІЙНУ?1. ЕМОЦІЙНА БЛИЗЬКІСТЬ, ЯКУ НЕ ДАЄ НІХТО ІНШИЙВ окопі, під обстрілами, без прикрас - виникає звʼязок, якого в цивільному житті просто не існує.Це не про романтику. Це про спільневиживання. Про побратима, якийзакриє тебе собою. Про те, що ви - одне ціле.1 коли військовий повертається додому, він часто почувається чужим.Бо його "плем'я" лишилось там.Не намагайся замінити це.Просто поважай. І не ревнуй.2. ТАМ ВІН - ВОЇН. А ТУТ - ХТО?Там він керував боєм, витягував людей з-під обстрілів, рятував життя.А тут - стоїть у черзі в Сільпо і думає, нащо ця кава коштує, як снаряд.Війна сформувала найсильнішу ідентичність - "я ВОЇН"І якщо цю роль не вдається інтегрувати в мирне життя, людина втрачає себе.Підтримай. Допоможи знайти, де ці навички можуть бути корисними.Без осуду. Без тиску.3. НА ВІЙНІ ВСЕ ЯСНОЄ наказ - тримати позицію.е задача - вижити.А вдома все розмите: що робити далі?Як жити? Який я тут?Війна зменшує кількість вибору.Цивілка - розмазує.Допоможи структурувати дні.Маленькі кроки. Маленькі перемоги.Без претензій і "чого ти нічого не робиш"4. АДРЕНАЛІН - ТЕЖ ЗАЛЕЖНІСТЬТам - свистить, вибухає, все на межі.Твоя реакція - питання життя і смерті.А тут - амбулаторія, приватбанк, люди в метро. І в голові одне:"Я тут не живу. Я тут застряг"Цивільне життя здається сірим, несправжнім, млявим.Бо тіло і психіка звикли до постійної напруги.5. І ЩЕ:біль за втрачених побратимівбажання помститися•байдужість суспільства• глибока самотність, про якуне говорятьНе тисни на нього словами "забудь війну"- це не спрацює.Краще будь поруч. Навіть якщо він мовчить. Навіть якщо злиться.

❗️Це кричущий випадок, і ми вкотре не будемо мовчати!Могила нашого побратима, «азовця» Назарія «Грєнки» Гринцевича — пограбована.Мати Героя принижена охоронцем кладовища, коли прийшла вшанувати сина у його день народження.Це не випадковість. Це — гниль, що проросла в системі. І я не дозволю їй далі існувати.Я хочу, щоб ця подія стала відправною точкою для наведення порядку на кладовищах по всій країні. Кожен випадок вандалізму, недогляд та кладовище перетворене на бізнес, — буде під нашим контролем.Я офіційно вимагаю:- Негайного звільнення керівника комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Дмитра Науменка, який відповідає за ритуальну сферу у Вінниці.- Негайної реакції та дій мера міста Сергія Моргунова, а також відкритого пояснення міської ради, яка не змогла забезпечити цілодобовий доступ родин до могил воїнів та підібрати професійний персонал охорони військового кладовища.- Публічного пояснення від міської влади та політичної відповідальності кожного чиновника, під керівництвом якого сталася ця ганьба!-Проведення службового розслідування.- Зміни підходу до підбору кадрів на посади охоронників та системи безпеки на кладовищах, де спочивають наші Герої. Адже це не просто кладовище — це місце військової шани та честі.-Відкриття кримінального провадження та доведення справи до суду і обвинувального вироку.- Від усіх областей — виділення земельних ділянок під філії Національного військового меморіального кладовища.І я звертаюся до побратимів, ветеранів, родин загиблих:Ми більше не дозволимо топтати наш біль.Ми більше не будемо просити — ми будемо вимагати.Починаємо звідси.З Вінниці. З могили Грєнки.І йдемо далі — по всій Україні.Якщо держава не здатна захистити навіть мертвих, вона втрачає право на майбутнє.