😴 Як мій друг-військовий захистив мій сон

Памʼятаєте, я писала, що збиралась у відпустку? Так от, вона не минула без чергової історії для Двіжа. Моя поїздка в аеропорт зайняла три доби і дві ночівлі – тому мені довелось заночувати в Ужгороді.

Я вибрала собі якийсь адекватний хостел і поселилась у двомісному номері, коли адміністраторка запевнила, що я точно буду одна, бо бронювання іншого гостя нема і навряд чи буде. Я подумала, що виграла систему і зекономила гроші на апероль, але помилилася. Коли повернулася з прогулянки містом, у мою кімнату підселився якийсь підозрілий лисий мужичок, а на столі вже був пакет із куском чорного хліба, гірчицею, ківі і чверткою коньяку. Мужичок мені не сподобався, бо вже з дверей він зіронізував “то ми будемо тут ночувати двоє?”. А тоді почав задавав мені “любʼязні” запитання: як мене звати, звідки приїхала, які плани на вечір. У мене спрацював внутрішній сигнал.

Тут варто розказати кілька фактів про мене, яких ви, мабуть, ще не знаєте. У моїй біографії є чималий досвід подорожей автостопом. Почала я катати у років 18, трошки їздила Україною, трошки за кордоном, і доволі багато – одна. То був цікавий досвід, і переважно траплялися добряки. Але страшно теж бувало, тому я натренувалася за секунду впізнавати негідників. Іноді зупинялося авто, я помічала нехороші очі, спрацьовував мій внутрішній сигнал і я випалювала: “підвезете у Тернопіль?” – “це ж траса на Львів, дура!”. Я знаю, що на Львів, і, повір, не дура.

Я строго дотримувалася випрацюваних досвідом правил безпеки. Ніколи не розповідала ніяких фактів про себе, а за легендою завжди їздила від батьків до хлопця, до речі, спортсмена – і це працювало. Так я зрозуміла, що у чоловічому світі іноді треба грати за чоловічими правилами. Я не можу погрожувати йому дівочими біцепсами, але страх, що тебе відлупашить хлопець-КМС – дуже дієвий.

Тож коли я кажу, що лисий мужик поводився “любʼязно”, то, повірте, знаю про що говорю. У цій кімнаті я тепер просто не зможу заснути, навіть якщо це гіпотетичний страх, а мужичок просто хотів з кимось поговорити. Адміністраторка не знала, як мені допомогти і місць в інших кімнатах не було. Я вирішила зібратися з духом і дати мужичку останній шанс – якщо він продовжить свою “любʼязність”, то отримає по заслузі.

Коли я зайшла в кімнату, він допивав свою чвертку і захотів знову поговорити. Спитав, де я гуляла, як мені місто і до речі, а чому таки приїхала.

– Я не хочу казати, це довга історія.
– Чому, розкажи.
– Я… я маю завтра зранку зустріти хлопця на вокзалі… його відпустили на 2 дні з частини
Очі мужичка округлилися.
– А чому в Ужгород?
– Завтра разом поїдемо до його батьків у село.
– А давно служить? А на якому напрямку?

Я побачила, як після моїх слів у мужичка піднявся міжбрівний мʼяз – він, по перше, мені співчував, а по-друге, відчував провину.

"...а тоді я фактично переповіла всю твою історію, чувак, – кажу по телефону, – і він мені більше ні слова не сказав".
"Ахахаха, ну ти даєш! Але все грамотно зробила", – він сміється у відповідь.
"Так що будеш знати, що ти ще й тут захистив мій сон".