Доброго ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю. Вже третю добу Запоріжжя під безперервною атакою. Третю добу місто не рахує години — воно рахує вибухи, тривоги, хвилини тиші між ударами. Третю добу ворог намагається зламати не лише будинки, а й волю людей. Ракети й дрони летять туди, де живуть. Не на фронт — у спальні. Не по військових — по цивільних. Це не битва. Це терор. Запоріжжя прокидається й засинає з сиренами, але не стає на коліна. Місто тримається на плечах тих, хто не поїхав, хто допомагає, хто рятує, хто просто живе — попри все. Ворог хоче втомити. Хоче залякати. Хоче, щоб страх став звичкою. Але Запоріжжя знає: страх минає, а гідність — залишається. Третю добу поспіль місто доводить: його сила не в бетоні, а в людях. У тих, хто після вибухів прибирає уламки й іде далі. У тих, хто підтримує одне одного словом і ділом. У тих, хто вірить — навіть тоді, коли важко. Запоріжжя вистоїть. Бо вистоює Україна. А безперервні атаки — це лише черговий доказ того, що ворог боїться нашої стійкості. Місто живе. Місто бореться. Місто не зламати. Тримаємося. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги. Нашим людям, які в окупації — витримки. Україна — це ми. Токмак — це Україна!