Діти війни: Токмак 🇺🇦 | Доброго ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в...

Доброго ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Весна. Літо. Осінь. Зима. Все минає. Крім ненависті до окупантів. Вона вічна.Весна завжди приходить тихо. Навіть після найчорнішої зими вона вперто проростає крізь холодну землю. Літо шумить життям, осінь вчить відпускати, зима — терпіти й виживати. Пори року змінюють одна одну, як дихання часу. Все минає. Так було завжди.Але є те, що не підкорюється календарю.Ненависть до окупантів не має сезонів. Вона не в’яне восени й не замерзає взимку. Вона не розчиняється у весняних дощах і не згорає під літнім сонцем. Бо це не емоція миті — це пам’ять. Це біль. Це рахунок, який не анулюється.Вона народилася не зі слів, а з вчинків: зі зруйнованих домівок, розстріляних вулиць, викрадених дітей, зламаних доль. Вона з кожним днем міцнішає, бо щодня знаходить нові докази свого права на існування. Це ненависть не сліпа — вона дуже добре бачить, хто прийшов і навіщо.Ми вміємо жити далі. Сіємо, будуємо, закохуємось, мріємо. Ми рахуємо пори року, бо віримо в майбутнє. Але разом із цим ми не забуваємо. Бо забуття — це розкіш мирного часу, а не право народу, що воює за життя.Все минає: страх, втома, темрява. Мине й ця війна.Але ненависть до окупантів залишиться — як щеплення. Як застереження. Як обіцянка собі й світу: ніколи знову.Бо є речі, які не повинні минати. І пам’ять про зло — одна з них.Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!