«До мене на чашку чаю прийшов приятель, ми сіли на кухні та розмовляли про життя. Під час розмови я встав і сказав: «Зараз я помию посуд і повернуся». Мій приятель глянув на мене так, ніби я повідомив, що відлучаюся для будівництва космічної ракети. У повному сум'ятті і із захопленням у голосі він сказав: «Я радий, що ти допомагаєш своїй дружині. Я своїй не допомагаю, бо я їй кілька разів допоміг, а вона мене навіть не хвалить. Минулого тижня я помив підлогу, і жодного слова подяки». Я повернувся на своє місце, сів поруч із ним і пояснив, що я не «допомагаю» своїй дружині. Моїй дружині помічник не потрібний, їй потрібний партнер. Я її партнер по дому, і у нас різні функції у цьому партнерстві, але виконання домашніх справ – це не «допомога». Я не допомагаю своїй дружині забиратися в будинку, тому що я теж у цьому будинку живу, і мені теж потрібно в ньому прибиратися. Я не допомагаю своїй дружині готувати, тому що хочу їсти, і мені теж потрібно готувати. Я не допомагаю своїй дружині мити посуд після вечері, тому що я також користувався цим посудом. Я не допомагаю своїй дружині з її дітьми, тому що це і мої діти, а мій обов'язок бути батьком. Я не допомагаю дружині прати, розвішувати та складати одяг, бо це і мій одяг, і одяг моїх дітей. Я не помічник у цьому будинку, я частина цього будинку. А щодо похвали, я запитав свого співрозмовника, коли востаннє після того, як його дружина зробила прибирання в будинку, випрала одяг, змінила постільну білизну, викупила дітей, приготувала їжу, щось організувала, він подякував їй? Але подякував не проходячи, а з почуттям: «Ух ти, люба! Ти захоплююча!"Тобі це не видається абсурдним? Хіба не дивно, коли ти, раз у житті помивши підлогу, чекаєш на якийсь особливий трофей за свої заслуги? Чому? Ти не замислювався про це, друже? Можливо, ти надто захопився цією «культурою мачо», яка вважає, що всі домашні справи – це її робота. Можливо, тебе колись навчили, що все це робиться само собою, що тобі навіть не треба напружуватися? Ну, тоді хвали її так само, як ти хотів, щоб хвалили тебе, такими ж словами і з таким самим почуттям. Допомагай їй, будь справжнім компаньйоном, а не гостем, який приходить в цей дім їсти, спати, приймати душ і задовольняти свої потреби. Будь як удома! У себе вдома. Справжні зміни у суспільстві починаються з нашим будинком. Навчайте своїх дітей справжньому товариству в сім'ї!»Тед Едвардс