Сказано в Індії в минулому столітті, а актуальність на всі часи в будь-якій країні. Штош. Прокидаємося потроху.Ми поділили землю на «твою» та «мою»: твоя нація, моя нація, твій прапор, їхній прапор, наша релігія та чужа релігія… Весь світ, уся земля розрізана, поділена. Через ці шматки землі ми суперечимо і воюємо, і політики, тріумфуючи, користуються своєю владою, щоб підтримувати цей поділ, ніколи не сприймаючи світ як єдине ціле. У них немає глобального мислення. Вони не здатні навіть на мить відчути безмежні можливості того, що можна жити без національності, без поділу; вони ніколи не зможуть відчути, як потворна їхня влада, їхнє становище, їхнє відчуття власної важливості. Вони – такі ж люди, як ти чи як будь-яка інша людина; вони просто опинилися при владі зі своїми дріб'язковими, егоїстичними бажаннями та амбіціями. Так було завжди, доки існує людство – це дикунське ставлення до життя. Вони не мають свідомості, вільної від принципів, ідеалів, ідеології, – свідомості, яка вийшла б за межі расових, культурних та релігійних розмежувань, вигаданих людиною.Держави повинні існувати, доки людина не стане світлом сама собі, доки не житиме впорядковано, уважно, старанно працюючи, спостерігаючи, вивчаючи. Але він вважає за краще, щоб йому казали, що треба робити. Йому говорили це предки, священики, гуру, – і він підкоряється їхнім вказівкам, руйнівній дисципліні, що нав'язується кожним із них, немов усі вони – боги цієї землі і знають усе про це неймовірно складне життя.... Людина створила конфлікт, розділивши землю за поверхневими ознаками – за ознакою мови, належності до тієї чи іншої культури. Ти думаєш про те, коли ж, нарешті, людина, яка еволюціонувала протягом стількох століть, проходила через страждання і горе, через турботи та радості, страх і конфлікти, прийме інший спосіб життя.©️ Джидду Крішнамурті📕 📖 «Самому собі. Останній щоденник» 📖