Жертва - це не ти. Це роль, яку ти колись вибрала, щоб вижити. І проблема в тому, що з часом вона починає жити замість тебе. Ти можеш навіть не помічати, як вона проявляється, бо жертва майже ніколи не виглядає як “я нічого не можу”. Вона набагато хитріша і маскується під звичні думки: “я просто втомився”, “зараз не час”, “мені не щастить”, “такі обставини”, “я стараюсь, але не виходить”.І здається, що це правда. Але якщо чесно - це спосіб не брати відповідальність за своє життя. Жертва завжди чекає, що хтось прийде і щось змінить, що стане легше, що якось саме складеться. Але за цим стоїть зовсім інше. Там є страх - страх зробити і не вийде, страх взяти відповідальність і побачити, що життя - це ти. Там є зручність, бо поки ти в цій ролі, можна нічого не змінювати. І є вигода - співчуття, увага, виправдання без дій.І найглибше, що там є - це внутрішнє переконання “я не впораюсь”. І поки ти це не побачиш, життя буде стояти. Не тому що ти не можеш, а тому що несвідомо обираєш залишатись там, де знайомо і безпечно. Жертва - це не вирок. Це звичка. І з неї можна вийти. Пиши в особисті @dima_sadhuru