Ти не зможеш полюбити життя, якщо не будеш із вдячністю приймати все те, що воно дає тобі. Світ сповнений світла, але який у цьому сенс, якщо твій внутрішній погляд не бачить. Парадокс у цьому, що світ немає ні сенсу, ні гарантій. Дитинство і юність прекрасні, але й у старості є своя краса, вона несе в собі творчу активність. Такою є еволюція людської природи. Вона можлива лише у тому випадку, коли в тебе з'являється вільний час. І якщо бачиш це, то не відмовляй собі.Хто приймає старість із вдячністю, як заслужену нагороду, розкривають життя свої любовні обійми, приймають її радісно і повністю довіряються їй, стаючи бажаними гостями буття. Якби ти тільки міг набагато більше довіряти собі, набагато більше бути люблячим, то твоя енергія стала б яскравішою, і проблеми пов'язані зі здоров'ям помалу зникли б самі. Але поки твій розум не зміниться, скільки б тобі не було років, зі щастям і любов'ю нічого не вийде.Проблеми залежить від напруги розуму: мінімум усвідомленості - максимум проблем, максимум усвідомленості - мінімум проблем. Очевидно ж, який ти у взаєминах із дружиною, з дітьми, з колегами та з сусідами — таке й суспільство. Саме собою суспільство, це зовнішня проекція твоїх внутрішніх станів. Тобою керує те, що тебе злить. Але в той же час, ти маєш ресурси для створення нового, але з особистих причин волієш триматися за старе. Не бійся любити❤️