Частина 2— Тихо! — Петро перегортав сторінки. — Тут щось є.У зошиті були… рецепти. Але не прості. “Як примусити сусіда повернути лопату”. “Як знайти корову, що втекла, якщо корова хитра”. “Як зробити так, щоб шинкар не підливав води, а якщо підливає — щоб соромився.”А останній запис був найбільш дивний:“Якщо натиснути дзвіночок тричі — відкриється те, що сховане не в землі, а в людях.”— Це що, психологія? — Семен насторожився. — Я в таке не вірю. Мене вже одного разу психологія обдурила — сказали “все буде добре”, а потім я одружився.Петро взяв дзвіночок і подивився на кота. Кіт сидів, як суддя, і мовчав.— Та що може статись? — сказав Петро й дзвонив: дзень, дзень, дзень.І… сталося.З кущів вилетіли гуси. Цілісінька зграя. Але не просто гуси — а гуси з стрічками, ніби вони репетирують парад. За гусями вибігла баба Ганна, махаючи мітлою:— Ану стійте! То мої! Хто їх випустив?!Семен злякано схопив казанок, як щит:— Це… це якесь прокляття!Петро стояв і дивився, як гуси розбігаються по полю, мов біла кіннота. А потім помітив головне: з-за дуба виглянув… дід Марко. І сміявся так, що аж плечі тряслись.— Дідусю?! — вигукнув Петро. — То ви… знали?!— Та знаю, — дід витер сльозу. — То я там сховав “скарб”, щоб перевірити, хто в селі ще має азарт, а хто тільки бурчати вміє. Бо як люди без пригод — то вони починають сваритись через дрібниці. А так — хоч посміються.— А пляшка? — Семен обережно підняв її, як бомбу.— То квас, — сказав дід. — Можливо навіть алкогольний.Петро зітхнув, але усміхнувся. Бо чесно кажучи… було весело. І навіть трохи чарівно.— А кіт? — спитав Петро.Дід Марко гордо підняв голову:— То мій. Звати його Гетьман. Бо він у нас один у хаті порядок тримає.Кіт, ніби почувши, що про нього говорять, поважно нявкнув і пішов геть — так, наче це він зараз закрив історію.Семен подивився на Петра:— Ну що… не знайшли золота, але знайшли пригоди.Петро кивнув і витер руки об хустку:— І тепер ти, Семене, ніколи не скажеш, що металошукач — пищалка.Семен замислився, а потім сказав:— Не скажу. Але скажу інше: в наступний раз беремо два казанки. Бо удача любить масштаб.І вони пішли назад у село, ганяючи гусей і сміючись так, що навіть дуб, здається, хитнувся від їх сміху.