У Вербичах завжди казали:«Гриць Моторний — то добра душа, але в голові в нього вітер з трьох боків».І хоч образливо, але правдиво.Одного ранку староста села оголосив, що кабан із лісу знову нишпорить городами. Люди вже не знали, як тому шкоднику ради дати: капусту рве, буряки викопує, груші з дерева струшує — та ще й свиням розказує, де городи найсмачніші.Гриць одразу відчув поклик долі. А раптом він стане героєм? Його портрет повісять у клубі, а Солоха нарешті перестане пропонувати свої вареники «для профілактики шлунку»?Тож він схопив стару дідову рогачу, перекинув через плече торбу з пиріжками і пішов у поле чатувати.Сонце пекло, трава сушилася, а Гриць уже зголоднів. Він приліг у бур’янах, відкусив пиріжок і якраз збирався заснути, коли почув:«Хрум-хрум… хрум…»— О! Це він! — прошепотів Гриць, і серце забилося швидше.Кущі ворушились. Щось велике, масивне й темне рухалося просто до нього.Гриць піднявся, стискаючи рогачу так, що аж пальці побіліли.— Ну, тримайся, кабане-людоїде!Він зробив крок уперед… і побачив спину, боки та хвіст.Атака… не на того— Йой! Який здоровенний! — захоплено прошепотів Гриць і, не довго думаючи, кинувся на «кабана» зі всієї сили.— ГАААА!Він замахнувся рогачею…але «кабан» обернувся.І виявилось, що це була Марта, корова його дядька Панька. Флегматична, повільна, мудра корова, яка зазвичай боялась лиш одного — дощу в неділю.Але не цього разу.Марта глянула на Гриця так, ніби оцінювала його гріхи за все життя, опустила голову……і полетів Гриць метрів на три, прямо у кропиву.Гриць заволав так, що почули аж у центрі села. Прибіг дядько Панько.— Що ти наробив, голово картопляна?!— Та… я… кабана ловив…— Де?!— Та… оцього… — Гриць показав на Мар­ту.Панько перехрестився.— Грицю… ти ще раз мою корову кабаном назвеш — я тебе в стайлі ночувати залишу. Разом із «кабаном».Повернувшись додому, Гриць цілий день лежав у тіні, змазуючи спину сметаною та обмірковуючи життя.І дійшов важливої мудрості:«Щоб стати героєм, треба хоча б вміти відрізнити корову від кабана».