«Мовчіть, ми вас записали в зрадники, чого це ви тут розхитуєте». Піддакування в усьому владі заради якоїсь "єдності" або навіть від щирого серця за викликом воєнного часу все одно повинно мати межу. Якщо межі зовсім немає, то навіщо це все? Овочесховища замість закликів до любові або каяття - це не свобода віросповідання, це втрата самого сенсу віросповідання незалежно від того, яка конфессія це овочесховище схвалює. «На нас напав агресор, тож підтримаємо овочесховища в православних храмах України заради "перемоги" та "єдності" українців». Це дуже дивна «свобода віросповідання», яка не має нічого спільного з жодним віровченням та не є ознакою правильних стосунків між конфесіями та державою.Можна сидіти на двох стільцях у якихось дипломатичних стосунках, але не можна втрачати сам сенс віросповідання. Без Голосу Церкви це буде вищий вимір несвободи віросповідання, незалежно від того, гладить якусь конфесію мінлива влада по голівці чи ні».***Ось такі коментарі залишають читачі під нашим вчорашнім текстом.На запитання, чи саме зараз час віддалятися Церкві від держави, схвально відповіли всі, хто проголосував.Ясна річ, ця думка кардинально непопулярно звучить. Але нині час взагалі раптових парадоксів.Ми, віряни УПЦ, підтримуємо свою державу у війні, а держава хоче знищити нашу Церкву.Мабуть, Господь дуже вірить в нас, раз посилає такі нестандартні випробування😏