#діалог_з_тренеромНЕ про спорт.Колись давно (в минулому тренерському житті) я давав настанову своїй спортсменці. Напередодні дуже важливого для неї поєдинку в професійній кар’єрі. На той момент, це був реванш з представницею болотяної країни і нам треба було закрити поразку в першій зустрічі.Ми дуже важко тренувались, на межі можливостей, але думка про те, що знову може бути поразка висіла в повітрі.Тоді, я зказав (не дослівно, але за змістом): “Просто згадай перед виходом в октагон, через що ти пройшла в підготовці до бою. Скільки було вкладено сил, сльіз, часу, поту і крові, щоб бути там, де ти зараз. І тоді ти зрозумієш, що не можеш дати слабину, недопрацювати і здатись під час бою. А з таким настроєм і підготовкою, перемога буде наша”До чого така довга передмова?Бо ми зараз на тому етапі, коли дуже важко, всім. Фронт їбашиться не межі сил, тил мерзне, в темряві і все частіше можна почути думки про те, що можна поступитись принципами, піти на умови агресора, тощо… Бо саме цього вони і праггнуть.Напевно всім нам варто згадати, через що ми ВЖЕ пройшли. Скільки крові, сльіз, сил та людських життів віддано. Саме тоді має прийти усвідомлення, що не можемо дати слабину та здатись. Інакше ніколи потім собі не пробачимо цю слабкість і не зможемо пояснити прийдешнім поколінням, чому? Бо вони будуть шукати відповіді, як ми зараз шукаємо, чому не вийшло в 1919? Чому невдалими були перші визвольні змагання, а другі...Тож, маємо счепити зуби не дивлячись ні на що... І підтримувати один одного, триматись один за одного. А не їбашити своїх на радість ворогу.А чим закінчився той поєдинок в далекому 2012 році? Нашою достроковою перемогою в першому раунді.І так, допис не про спорт, а напевно в кожного про своє.