Шоубізнес дуже чутливий до суспільної кон'юнктури. Особливо та його частина, яка ніколи не бачила в культурі нічого, крім ринку, популярності й заробітку. Ці люди добре відчувають, звідки дме вітер.

Так уже було у 2022 році. Тоді вітер дув у бік демонстративного патріотизму.

Країна вкрилася наліпками "русский военный корабль, иди...". З колонок лунали "Ванька-встанька", "Байрактар", "Горить, палає техніка ворожа". Усі жартували про Чорнобаївку, трактори, що тягнуть російські танки, і недолугих окупантів.

Самі по собі пісні, меми й наліпки не були проблемою. У перші місяці вторгнення вони справді допомагали людям триматися, підтримували бойовий дух і давали відчуття єдності.

Але один і той самий символ може мати зовсім різну ціну.

Одна річ, коли "русский военный корабль" каже український військовий на острові Зміїний, дивлячись ворогу в обличчя й ризикуючи життям і свободою. І зовсім інша, коли якийсь жлоб ліпить цю фразу собі на автомобіль, але не робить нічого, щоб наблизити перемогу. Не служить, не волонтерить, не донатить, не бере на себе відповідальності. Наклеїв наліпку і начебто вже повоював.

Для одного це був вчинок, а для іншого просто елемент декору.

Так сформувалася культура шапкозакидання.

Війна перетворилася на веселий атракціон: росіяни тупі, їхня техніка горить, Ванька більше не встане, ще два-три тижні і перемога. Перемога невідворотна, але бажано чужим коштом. Українство стало модним продуктом, за який платить хтось інший.

На цій хвилі в серпні 2022 року Оля Полякова ритуально спалила свій кокошник на Лисій горі. Назвала його символом російської культури, попрощалася з минулим і пообіцяла йти далі вже в українському культурному контексті. З огляду на її сьогоднішні заяви той ритуал схожий радше на вдалу адаптацію до тодішньої кон'юнктури, ніж на глибоке переосмислення.

Тоді Поляковій було вигідно палити кокошник, а Потапу співати про волонтерів. Але злетіти на цьому не вдалося.

А потім вітер змінився.