Чому США постійно воюють? В новій статті на Foreign Policy професор Гарварду Стівен Волт аналізує феномен американської зовнішньої політики з 1992-го року до сьогодні. А саме, розрив між передвиборчими обіцянками стриманості та реальною військовою експансією в Овальному кабінеті. Це важливо, оскільки пояснює структурні причини, чому Вашингтон взагалі продовжує завдавати ударів у всьому світі, часто навіть не вирішуючи при цьому жодних стратегічних завдань. Волт стверджує, що Сполучені Штати мають хронічну «залежність від війни», яку не може подолати жоден президент — навіть той, хто будує кар’єру на критиці «вічних воєн». Сьогодні це особливо актуально, оскільки Трамп у свій другий термін виявився ще агресивнішим за попередників, попри свою ізоляціоністську риторику.⚪️Феномен «президента-миротворця», який стає «яструбом». Від Клінтона до Обами та Трампа кожен президент приходив до влади, обіцяючи зосередитися на внутрішніх справах, але закінчував новими кампаніями або ракетними ударами. Навіть Трамп 2.0, який критикував «істеблішмент», за перший рік другого терміну встиг атакувати сім країн. Жоден президент сучасної епохи не віддавав стільки наказів про нанесення військових ударів по стількох різних країнах, як Дональд Трамп⚪️Крах теорії про «Глибинну державу». Якщо раніше військову активність США списували на вплив двопартійної зовнішньополітичної еліти, то дії Трампа під час другого терміну спростовують це. Він зачистив бюрократію та призначив лоялістів, проте все одно розв’язав нову війну проти Ірану, що свідчить про глибші системні чинники, ніж просто вплив чиновників⚪️Монополія виконавчої влади та пасивність Конгресу. Президенти отримали безпрецедентну свободу у питаннях війни та миру, а Конгрес добровільно відмовився від нагляду, щоб не нести відповідальності перед виборцями. Це дозволяє адміністрації ігнорувати необхідність отримання дозволів на використання сили, навіть коли йдеться про повномасштабні конфлікти⚪️Економічна та соціальна невидимість війни. Війна в США стала «безкоштовною» для нинішнього покоління, оскільки її фінансують через дефіцит бюджету та борги, а не через податки. Оскільки армія є повністю добровольчою, еліти (включно з родиною президента) не відчувають особистих ризиків, що перетворює військових на окрему закриту касту, а війну на ізольовану тему⚪️Торгівля «небезпекою» з боку військово-промислового комплексу. Оборонні компанії та аналітичні центри, які вони фінансують, зацікавлені у створенні картини світу, що кишить загрозами. Це маргіналізує дипломатію та нав’язує «кінетичні рішення» як єдиний правильний вихід, роблячи величезні військові бюджети виправданими в очах політиків. І саме військова операція США будь-де часто є найкращою маркетинговою стратегією для ОПК⚪️Спокуса «великої червоної кнопки». Завдяки дронам та високоточній зброї застосування сили здається американським лідерам легким і майже безризиковим інструментом. Навіть, унікальними типом досугу для президента. Політики використовують військові операції як швидкий спосіб продемонструвати рішучість або відволікти увагу від внутрішніх скандалів, не замислюючись про довгострокові наслідкиСтівен Волт доводить, що військова активність США — це не помилка окремих лідерів, а результат глибокої структурної деформації американської системи. Поєднання необмеженої президентської влади, відсутності фінансової відповідальності громадян за війни та технологічної переваги створює небезпечну ілюзію «легких перемог». Це призводить до кровопролить з часів вторгнення в Ірак. Волт впевнений, що нинішня ескалація з Іраном не посилює безпеку США, але стає зручним інструментом внутрішньополітичного маніпулювання. Головний ризик полягає в тому, що поки механізми стримування всередині Вашингтона не будуть відновлені, будь-який президент — навіть «ізоляціоніст» — залишатиметься заручником цієї мілітарної машини.🦷 Підписатись на канал