Фіксація на нафтіНинішня політика США щодо Венесуели має глибоке історичне коріння, пов’язане з націоналізацією активів американських компаній на початку 2000-х років. Трамп розглядає ці події як масштабну крадіжку американської власності. Це перетворює конфлікт із суто політичного протистояння на боротьбу за реституцію та відновлення домінування західного капіталу в енергетиці Південної Америки.Венесуельська нафтова промисловість, яка забезпечує понад 95% валютних доходів країни, опинилася на межі колапсу через поєднання внутрішньої неефективності та зовнішнього тиску. Видобуток нафти скоротився більш ніж на 70% порівняно з піковими показниками кінця 1990-х років, що відкинуло країну на задвірки світового ринку виробників. Ситуація погіршується дефіцитом нафти (naphtha) — хімічної речовини, необхідної для перетворення в’язкої венесуельської нафти на придатний для продажу продукт, постачання якої було перервано через блокаду. Таким чином, технологічна залежність від іноземних компонентів стала «ахіллесовою п’ятою» венесуельської індустрії.Занепад PDVSA — державної нафтової компанії — є класичним прикладом того, як політизація управління та корупція руйнують стратегічну галузь. Демонтаж системи меритократії, заміна фахівців на лояльних до партії та хронічне недофінансування призвели до серії техногенних катастроф та виходу з країни провідних енергетичних гігантів. Хоча такі компанії, як Chevron, ще зберігають обмежену присутність, більшість західних гравців давно залишили потенційно перспективний ринок, що змусило Каракас шукати альтернативні шляхи виживання, дедалі більше покладаючись на тіньові схеми експорту.Незважаючи на дружні політичні відносини, навіть такі союзники як Росія та Китай виявили обережність, мінімізуючи свою офіційну присутність у венесуельських проєктах, щоб не потрапити під вторинні санкції США, що добре демонструє межі солідарності авторитарних режимів.Попри величезний ресурсний потенціал Венесуели, її здатність впливати на світові ціни на енергоносії сьогодні є мінімальною. Аналітики вказують, що навіть довготривала військова атака на країну навряд чи спричинить стрибок цін, оскільки частка країни у світовому видобутку становить менше 1%. Світовий ринок готується до надлишку сировини, що робить венесуельську нафту менш значущим фактором глобальної стабільності.Деградація та надіяУ 1998-му році, ще до Уго Чавеса, нафтовидобуток у Венесуелі сягав приблизно 3.5 мільйона барелів на добу після політики «Нафтового Відкриття» для іноземних інвестицій. Тоді країна була одним із топ-виробників нафти у світі.Після приходу Чавеса до влади, до 2013-го року, за даними ОПЕК, Венесуела виробляла понад 3 млн барелів на добу, але вже почалися значні проблеми та недоінвестиції. До 2018-го року видобуток впав до близько 1.5 млн барелів на добу, тобто більш ніж на половину порівняно з піком 1998-го року.За оцінками аналітиків, після введення санкцій США та подальшого поглиблення кризи виробництво впало приблизно до 1 млн барелів на добу на початку 2020-х. За деякими даними, у 2024–2025-х роках рівень виробництва коливався нижче 1 млн барелів на добу, що менше ніж третина від піку 1998-го року.Причини такої деградації зосереджені в політичних рішеннях соціалістичних урядів країни. Націоналізація PDVSA, що призвело до втрати технічної експертизи та інвестицій, відбулись урядові кадрові чистки та втеча фахівців після 2002–2003-х років, а це вже потягнуло за собою недоінвестиції та деградацію інфраструктури родовищ і нафтопереробки.Відновлення такої деградованої інфраструктури потребуватиме років вливання інвестицій, проте Венесуела має найбільші підтверджені у світі резерви нафти, біля 303 млрд барелів. І така акумуляція ресурсів серйозно підсилить енергетичне домінування США на світовому ринку. І дешевша венесуельська нафта може конкурувати з важкими сортами, такими як російський Urals чи, що прямо вплине на доходи РФ.🦷 Підписатись на канал