Є напруга. Україна хоче, Європа не можеВчора в Києві побував на конференції «Вступ України до ЄС: вибір зроблено, питання часу». Хороший захід, але не без присутності слонів у кімнаті, яких намагаються не сприймати за реальність. 23-го червня 2022-го року Європейська рада надала Україні статус кандидата на вступ до Європейського Союзу. 14-го грудня 2023-го року Європейська рада вирішила розпочати переговори про вступ України до Європейського Союзу, а 25-го червня 2024-го офіційно оголосили про початок переговорів. Пройшло три місяці нового 2025-го року, проте жоден кластер перемовин не було відкрито. Причина – вето Угорщини. Внутрішньоєвропейський саботаж не обмежується лише цим. Чинна угорська влада має намір провести консультативний референдум щодо вступу України до Євросоюзу. Якщо це відбудеться в негативному сценарій, Орбан отримає легітимізацію своїх поглядів від населення. А його колеги по союзу, можуть задуматись над власними референдумами по цьому питанню. Це спровокує фатальні наслідки для євроінтеграції. Заступник керівника Офісу президента Ігор Жовква більш ніж чітко прокумунікував невдоволення щодо затягування процесу, під час панелі. Але Угорщина – країна-член Європейського союзу, і це відображено в усіх інституціях ЄС. Протягом року, маючи нагоду спілкуватися з цікавими людьми, спостерігаю, що в ЄС є консенсус щодо того, що Україна має вирішити свої питання із сусідами власноруч, можливо спираючись на консультативну підтримку Єврокомісії та проукраїнських членів ЄС. (в чому, зокрема і мета Ukraine2EU)Бажання застосовувати статтю 7 договору про ЄС, щоб приборкати Угорщину – немає. І щодо цього, здається, є консенсус. Пані посол ЄС, Катарина Матернова, не один раз казала просту істину, жодна країна не вступає до ЄС із поганими відносинами з сусідами. Більшість йдуть на поступки, часто густо – кричущі. До кінця невідомо, яким буде наш шлях до ЄС. Але стає очевидним наступне.Україна не доопрацьовує в напрямку формування загальноєвропейського консенсусу щодо вступу в ЄС. Такий процес фіналізується ратифікацією у парламенті угоди про вступ. У фрагментованих парламентах, що становлять абсолютну більшість парламентів країн-членів, Україні буде важко отримати таку підтримку, спираючись на одну політичну силу. Завдання України – формувати загальнонаціональний консенсус у кожній окремій країні, починаючи з найбільш ворожих, як-от Угорщина, якщо вже заговорили про неї. Звісно, можна розраховувати, що поганий Орбан піде, а хороший Мадяр прийде, але питання національних меншин не зникало в Угорщині з часів розпаду Австро-Угорської імперії, включаючи період гуляш-комунізму Яноша Кадара, коли Угорщина повністю залежала від СРСР, але кулуарно підіймала цю тему. «Перечекати когось» – стратегія в нікуди. Угорщина, якщо так виражатись, не єдина проблема, в країнах ЄС набирають популярності україноскептичні партії, і чим більше парламентських місць вони отримують, тим важче заручитись їх підтримкою, а відповідно і підтримкою парламенту, якщо мова дійде до ратифікації угоди про вступ України до ЄС. Але і до цієї угоди – поле не пахане. І тут час на вагу золота.