daria in technicolor | що лишається після шоу? (🚨spoiler alert)але тут Сафді заграється в "Un...

що лишається після шоу? (🚨spoiler alert)але тут Сафді заграється в "Uncut Gems" 2.0 - а всі, хто дивився фільм, памʼятають, що такий шлях веде лише в один бік. повторити це знову, але з молодим хлопцем, здавалося б і надто жорстоким, і повторенням самого себе. тому фінал "Марті Супрім" повертає в іншу сторону. і хай там як про неї сперечаються в інтернеті, я її все ж сприйняла як більш обнадійливу і світлу.для мене фінальна сцена - це момент усвідомлення, що велич не обовʼязково приходить через пінг-понг. не обовʼязково лежить у гучній перемозі і славі. і думка про те, чого варта ця перемога. скільки ще буде ударів по заду? я розумію, чому у багатьох відчуття, що фільм намагається завернути історію нарциса у гарну упаковку і дати йому redemption. я теж не вірю, що такі люди здатні кардинально змінитись. але чи не забагато ми вже бачили фільмів, які не залишають герою жодного шансу?увесь фільм протиставляє дві сили: велику мрію й амбіцію (пінг-пон відомість, кінозірку Кей) і можливе призначення, інший тип спадку (Рейчал і дитину). мені особливо врізався в пам’ять кадр, де Рейчал тримає помаранчевий пінг-понг м’ячик навпроти свого живота - за хвилину до того, як усі м’ячики вилетять у вікно. або момент з бутафорською прикрасою Кей і її обіцянками - прямо перед тим, як Рейчал буквально жертвує собою, намагаючись дістати для Марті гроші. навіть порівняння секс-сцен з Кей і Рейчал для мене кажуть багато.тому, зважаючи на те, що Джош Сафді виріс у такому ж хаотичному світі, який він знову й знову показує у своїх фільмах, і на те, що він нещодавно сам став батьком, я вірю: цей фінал справді може бути про усвідомлення того, що іноді немає нічого величнішого - і нічого тривалішого - за такі прості речі, як твоя сім’я.але мені подобається, що фінал читається так по-різному. можливо, це говорить не стільки про фільм, скільки про нас самих. про те, де ми зараз. велич і хаотичний шлях до неї - чи небажання платити таку ціну?тому так, "Марті Супрім" - справді епічний фільм. смішний. але водночас дуже щирий. небанальний, неймовірно стильний - і такий, що змушує поставити кілька важливих запитань самому собі.