Жорстокість. Частина перша. Пару днів тому жінка, яку я дуже люблю, опублікувала сторіс, в якому плакала. Вона з великою ніжністю вирощувала птахів, створила для них всі умови, а лисиця прийшла і вбила їх, поки ті висиджували пташенят. В сторіс вона говорила, що намагається з цього життя під час війни створити красу і ніжність, а приходить зло і руйнує все. Ця тема умов для створення кращого світу для мене роками не мала відповіді. І я теж страждала від того, що хтось насрав на мою прекрасну клумбу - ідей, проєктів, стосунків, які я створювала з великою любовʼю і ніжністю. Як дівчинка, яка виховувалась в парадигмі «будь приємною, не конфліктуй, відпускай - так краще тобі», я завжди довго думаю перед тим, як дати здачі. Більшість з нас, особливо жінки, виховувались за правилами «будь розумніша, тобі не личить гнів». І так, звісно, гнів не личить нікому. Але давати відсіч необхідно. Рано чи пізно. Жорстокість - необхідна риса для тих, хто змінює світ на краще. Як каже Джордан Пітерсон, викладач університетів Гарварду та Торонто, професор, не вміти бути небезпечним означає погоджуватись бути жертвою. Жорстокість - не протилежність емпатії, а її тінь. Людина, яка глибоко відчуває, здатна і глибоко ранить. Жорстокість - це інструмент. Питання не в її наявності, а в тому, чи ти нею керуєш. Жорстокість виникає там, де є загроза. Реальна чи уявна - для тіла це не має великої різниці. Жорстокість часто є формою захисту, коли немає інших способів зберегти себе.