Буквально минулого тижня ще неслися срачі (і по ділу) про нові костюми хору Верьовки. У нас постійно багато критики того, як воно зараз, який спадок лишився з радянських часів, але насправді дуже мало розуміння, а як все конструювалося, які ідеї первинно закладалися, як еволюційно ми прийшли саме в цю точку. Тому пропоную вам ну дуже цікаву розмову, яку Алла Пустовіт записала з істориком Тарасом Самчуком для каналу «Алла співала»:
https://www.youtube.com/watch?v=MFY7gst_GbY

Тут година суперконцентрованої унікальної інформації про радянські гастролі українських творчих колективів, культурну дипломатію СРСР та витоки сценічного образу України.

Тарас досліджував архівні документи: фінансові звіти, статути колективів, замовлення костюмів, матеріали про гастролі та документи, пов’язані з діяльністю хору Вірьовки, ансамблю Вірського, капели бандуристів та інших українських колективів.
Із цих документів вимальовується значно складніша історія.

Український сценічний костюм — це не «споконвічна традиція» і не обов’язково результат одного великого плану з навмисного знищення української ідентичності. У відео дізнаєтеся, які костюми були спочатку й коли з'явилися ці синтетичні шаровари і штучні віночки.

Також окремий вау-блок (мені навіть більш цікавий) присвячений радянським гастролям наших артистів за кордоном: КДБ (Еда Андрющенка теж згадали))), культурну дипломатію, сотні концертів на рік, дефіцит продуктів, контрабанду сала й алкоголю (про це ще трошки розповідав мій двоюрідний дідусь, який був першою скрипкою в нашій опері. Я, наприклад, перші в житті банани скуштувала саме ті, що дід Ігор привіз з-за кордону), побут артистів (Боженьки, там такі умови куховарства, що вам і не снилося), скандали та навіть трошки зачепили тему одностатевих стосунків та як це сприймалося.

Коротше, дуже раджу, бо це справді унікальна інформація та надзвичайно цікаві дослідження. Тарас якраз зараз шукає, як видати книгу про гастролі, тож можете вважати це тизером.