Коли я вперше став християнином, приблизно чотирнадцять років тому, я думав, що зможу бути християнином сам, усамітнившись у своїй кімнаті і читаючи теологічні книги. Я не ходив до церков і Євангельських залів; але згодом зрозумів, що немає іншого способу "підняти свій прапор", і, звісно, це означало потрапити під вогонь. Виявилося, що дуже незручно для твоєї родини, коли ти встаєш рано, щоб піти до церкви. Їх не хвилюватиме, якщо ти прокинешся рано для чогось іншого, але якщо ти до церкви, то це дуже егоїстично з твого боку, і ти завдаєш прикрощів усій сім'ї. Також, якщо вчення Нового Завіту щось і наказує, то це те, що ти зобов'язаний приймати Таїнство, і ти не можеш це зробити без відвідування церкви. Мені дуже не подобалися їхні гімни, які я вважав п'ятирозрядними віршами на шостирозрядну музику. Але згодом я побачив у них велику користь. Я зустрівся з різними людьми, з різними поглядами і різною освітою, і поступово моє самовдоволення почало зникати. Я зрозумів, що гімни (які були всього лише шостирозрядною музикою), все ж таки, співалися з щирістю і приносили користь старому святому в гумових чоботах на сусідній лаві, і тоді збагнув, що не достойний навіть чистити ці чоботи. Це позбавляє тебе від  самовдоволення самим собою. Відповіді на запитання про християнство#lewisdaily